Наступні кілька днів Джул передивлялася файли в комп’ютері Іммі. Вона послуговувалась обома номерами, бо в обох були встановлені кондиціонери. Іноді Джул відчиняла двері тераси, аби густа спека огорнула її. Вона їла млинці з шоколадними крихтами та пила манговий сік, користуючись послугою доставки їжі в номер.
Загальна сума на банківських та інвестиційних рахунках Іммі становила понад вісім мільйонів доларів. Джул запам’ятала номери й паролі, а також телефонні номери та електронні адреси.
Вона навчилася відтворювати кручений підпис із паспорта й форзаців книжок Імоджен. Вона скопіювала почерк із блокнота Іммі, вкритого карлючками та списками покупок. Створивши електронний підпис, вона відшукала ім’я сімейного адвоката родини Іммі й повідомила, що вона (Іммі) наступного року багато подорожуватиме по всьому світу і хоче скласти заповіт. Гроші відійдуть подрузі, яка їх потребувала, бо була сиротою і втратила стипендію в коледжі: Джульєтті Вест Вільямс. Вона також залишила гроші для «North Shore Animal League» та «National Kidney Foundation».
На це адвокатові знадобиться кілька днів, але він пообіцяв усе влаштувати. Без проблем. Імоджен Соколофф була повнолітньою.
Джул передивилася стиль спілкування Іммі в електронних листах та
Вона читала місцеву газету, але жодних новин не було.
У бакалійній крамниці Джул купила фарбу для волосся та обережно пофарбувалася зубною щіткою. Вона вчилася осміхатися, не показуючи зуби. Вона відчула різкий біль з одного боку шиї, який її не полишав.
Зрештою, адвокат надіслав імейл зі зразком заповіту. Джул роздрукувала його в конторі готелю. Вона поклала документи до своєї валізи й вирішила, що занадто довго чекала. Вона купила квиток до Сан-Франциско на ім’я Імоджен і виписала з готелю їх обох.
9
Другий тиждень вересня 2016 року Кулебра, Пуерто-Рико
За два з половиною тижні до того, як Джул переїхала до Сан-Франциско, вона сиділа на задньому сидінні позашляховика поруч із Імоджен у таксі, що прямувало з аеропорту острова Кулебра. Іммі забронювала курортний готель.
— Я приїжджала сюди з родиною моєї подруги Бітсі Коган, коли нам було по дванадцять років, — промовила Іммі, вказуючи на острів навкруги. — У Бітсі після аварії на велосипеді вся щелепа була в дротах. Пам’ятаю, як вона днями пила безалкогольний дайкірі. Жодної їжі. Одного ранку ми попливли на човні до крихітного острівка Кулебріта. Там була чорна вулканічна порода, я нічого подібного в житті не бачила. Ми займалися сноркелінгом, але щелепа Бітсі спричиняла проблеми, тому вона дуже дратувалася.
— Я також колись мала всю щелепу в дротах, — сказала Джул. Це було правдою, але щойно вона це вимовила, як одразу пошкодувала. Ця історія не з веселих.
— Що сталося? Ти впала з мотоцикла, що належав одному з твоїх хлопців у Стенфорді? Чи лихий тренер твоєї команди з легкої атлетики замовив тебе?
— То була бійка в роздягальні, — збрехала Джул.
— Знову? — Іммі здавалася трохи розчарованою.
— Ну, ми були голі, — відповіла Джул, щоб розважити її.
— Та йди ти.
— Після тренування, випускний клас старшої школи. Справжня гола битва, в дýші, три на одну.
— Наче в тюремному порнофільмі.