— Моя подруга мертва, — відрубала вона. — Ось що зі мною не так.

Іммі не розповідала своїх таємниць Форресту. Вона ділилася ними із Джул.

Джул зрозуміла це на ранній стадії, ще до того, коли Іммі назвала їй своє ім’я, дане під час народження, і до того, як у будинку на Віньярді з’явилася Брук Леннон.

Це було четверте липня, невдовзі після того, як Джул уперше переїхала. Іммі знайшла рецепт тіста на піцу, яку треба готувати на відкритому грилі. Вона возилась із дріжджами на кухні. Вона запросила друзів, які приїхали на відпочинок і яких вона зустріла кілька днів тому на фермерському ринку. Вони прийшли та пригостилися. Все було добре, але вони захотіли рано піти. «Їдьмо до міста, подивимося на феєрверки, — запропонували вони. — Ми не можемо їх проґавити. Поквапмося».

Джул знала, що Імоджен ненавидить скупчення людей на велелюдних заходах. За головами людей їй нічого не видно. І завжди забагато шуму.

Форресту, схоже, було однаково. Він просто сів у машину разом із гостями, затримавшись лише для того, аби прихопити пачку печива з комори.

Джул стояла позаду. Вони з Іммі залишили посуд для прибиральника і перевдяглися в купальники. Джул наповнила джакузі, а Іммі принесла високі склянки газованої води з лимоном.

Деякий час вони сиділи мовчки. Вечір став прохолоднішим і вода парувала.

— Тобі тут подобається? — нарешті запитала Іммі. — У моєму будинку? Зі мною?

Джул подобалося, тож вона відповіла. Коли Іммі вичікувально подивилася на неї, Джул додала: «Кожного дня є час, аби побачити небо і спробувати те, що я їм. Є місце, де можна відтягнутися. Немає роботи, немає сподівань, немає дорослих».

— Ми самі дорослі, — сказала Іммі, захиляючи голову. — Принаймні я так вважаю. Ти, і я, і Форрест — ми довбані дорослі, і тому так добре. Ой! — вона випадково перехилила склянку — і напій вилився в гарячу ванну. Вона виловлювала три скибочки цитрини, що повільно тонули, доки не спіймала їх.

— Добре, що тобі тут подобається, — сказала Іммі, виловивши останню скибочку, — тому що життя з Форрестом було схоже на самотність. Я не можу це пояснити. Можливо, тому, що він пише роман, або тому, що він старший за мене. Але з тобою тут стало краще.

— Як ви зустрілися?

— У Лондоні я була на літній програмі з його кузеном, а потім одного дня якось я пила каву у «Black Dog» і впізнала його з Instagram. Ми почали розмовляти. Він вже місяць був у Лондоні і працював над своєю книжкою. Він нікого не знав. Навзагал, це все. — Іммі торкалася пальцями поверхні води. — Як щодо тебе? Ти з кимось зустрічаєшся?

— У Стенфорді було кілька хлопців, — відповіла Джул. — Але вони досі у Каліфорнії.

— Кілька хлопців?

— Троє хлопців.

— Троє хлопців — це багато, Джул!

Джул знизала плечима.

— Я не могла визначитися.