— Телебачення вчить нас, як розмовляти. Ведучі новин, багатії, лікарі в усіх цих серіалах про медиків. Жоден з них не розмовляв так, як я. Але усі вони говорили подібно одне до одного.

— Мабуть, так.

— Це правда. І я вирішила: навчися говорити так, як вони, і, можливо, тобі не велітимуть замовкнути аж так часто.

— Ти навчилася?

— Спершу я вивчила загальноамериканський акцент. Той, що по телебаченню. Але зараз я вже вмію копіювати бостонський, бруклінський, акцент зі західного узбережжя, південний, центральноканадський, акцент дикторів ВВС, ірландський, шотландський і південноафриканський акценти.

— Ти хочеш бути актрисою, так?

Джульєтта похитала головою.

— У мене кращі ідеї.

— Тоді світове панування.

— Щось схоже. Треба з’ясувати.

— Ти, безперечно, можеш стати актрисою, — мовив Ніл, усміхаючись. — Я насправді впевнений, що ти будеш зніматися. За рік я скажу: «Овва! Ця дівчина, Джульєтта, колись стояла біля прилавку «Шанель» і накладала безкоштовний макіяж. Час від часу вона розмовляла зі мною».

— Дякую.

— Тобі потрібен гарний одяг, міс Джульєтто. Ти мусиш зустрітись із багатіями, які куплять тобі ювелірні прикраси й гарні сукні. Мати телевізійну вимову — це одне, але твій спортивний костюм, спортивне взуття, дешева зачіска. У такому вигляді ти не просунешся далі.

— Я не хочу продавати те, що продаєш ти.

— Поговори із бруклінським акцентом, — сказав Ніл.

— Моя обідня прерва скінчилися.

Вона підвелася.

— Ну ж бо. Або з ірландським.

— Ні.

— Що ж, якщо колись захочеш мати кращу роботу, ніж зараз, ось мій номер, — сказав Ніл, видобувши візитівку з кишені. Вона була чорною зі срібними цифрами мобільного номера.