— Привиди? Духи?

— Не обов’язково. Можливо, просто якийсь некривдний парубок, який дитиною був у захваті від цього будинку, тепер купив його і став… одержимим.

— Ти що-небудь знаєш про… — стривожено почала вона.

— Про нового пожильця? Ні. Я просто гадаю. Але якщо справа в самому будинку, я майже певен, що це одержимість, аніж щось інше.

— Що інше?

Він відповів просто:

— Можливо, він прикликав чергового злобителя.

Енн Нортон видивлялася їх крізь вікно. До цього вона вже дзвонила в аптеку. «Ні, — сказала міс Куґан з чимось схожим на радісну втіху. — Їх тут нема. І не було».

Де ти була, Сюзен? Ох, де ж це ти була?

Її губи скривились у безпорадній потворній гримасі.

Забирайся геть, Бене Міерзе. Забирайся геть і дай їй спокій.

Звільнившись з його обіймів, Сюзен промовила:

— Зроби для мене одну важливу справу, Бене.

— Все, що тільки зможу.

— Не кажи про ті речі більше нікому в місті. Нікому.

Він невесело усміхнувся:

— Не хвилюйся. Я не палаю бажанням змусити людей думати, що в мене клепки зсунулися.

— Ти замикаєш свою кімнату в Єви?

— Ні.

— Я б почала її замикати.