– Та щось таке…

– Проти наших військових застосували якусь гидоту…

– То й що?

– Тепер у Сашка не може бути ані дітей, ані коханок…

– Тобто… Як?

– А ніяк.

Зоя почала розуміти. Спитала з жалем:

– І що ж він тепер робитиме?

– Не знаю… Пиячитиме.

Чехословаччина аж ніяк не перша намагалася збочити з соціалістичного шляху, на який її настирливо пхав Радянський Союз. В 1953 такий же заколот був у Німеччині, в 1956 – в Угорщині.

Невдоволення і виступи народу відбувалося і в інших державах Соціалістичного табору, які вдавалося придушити тільки за допомоги Радянської Армії. На її утримання, звісно, витрачались величезні кошти, аби вона функціонувала не тільки в своїй країні, а й далеко за її межами. Крім того, Радянський Союз підкидав грошенят комуністичним партіям багатьох держав Азії, Африки, Латинської Америки…

І хоча в 1961 році радянський космонавт першим ступив у космос, звичайні люди потроху-потроху ставали жити, майже, як злидарі. Це бачили не тільки пересічні громадяни, а й представники передової інтелігенції. Їх не страчували, не висилали. Але для таких гостинно відчинялися двері численних психіатричних лікарень. Ото там і базікайте, скільки заманеться… Хоч живі залишалися, дякувати Богові.

Сашко таки попивав. Хоч не встромив голову в духовку та не наковтався отрути. Але збайдужів, змарнів, постарів одразу на кільканадцять років. З огляду, що він непогано заробляв, таки знайшлась жіночка, що згодна була його взяти до себе. Щоправда, віком була, як його мати. Він так і призвичаївся її називати – мамка. І переїхав до неї назавжди.

…У Зої діти повиростали. Чим далі, тим важче було не тільки прокормити, а ще обути-одіти. Що грошей завше не вистачало, ще й купити було ніде – на все був дефіцит, від зубного порошку до меблів.

А тут ще наблизився бабусин ювілей. 90 років – то-таки дата! Обіцяли родичі наїхати – тьотя Люба з чоловіком, тьотя Надя зі Свєтою. Свої криворізькі родичі поприходять з дружинами, з дітьми, з онуками… І що ж його вигадати на дарунок?

Квітневим понеділком Зоя стрімко увійшла до кабінету. Сьогодні до бажання не запізнитися на роботу додавалася тривога, чи не трапилось чого на шахті: на вихідних було зареєстровано підземні поштовхи силою до чотирьох балів.

Це був відгомін потужного румунського землетрусу[32]. Щоправда, в п’ятиповерхівці, де мешкала Зоїна родина, не всі пожильці зрозуміли, що воно було. А ось дев’ятиповерхівки трусонуло добряче, попри нічний час вискакували, хто в чому був. Що тоді казати про шахту з її штучними порожнечами на місці відпрацьованих копалень, прошарками м’якого ґрунту, запаморочливою глибиною діючого стволу?

Офіційно мешканців Кривого Рогу запевняють, що місто розташоване на потужній цілісній брилі, а тому ані землетрус, ані вибухи на шахтах поколивати її не можуть. Але чи так це насправді? Полюбляли у нас казати: жертв та руйнування немає.

Чоловіки дійсно скупчились за одним столом і обговорювали цю небезпечну подію. А Ляля, байдужа до землетрусу, прикипіла до слухавки і провадила оперативку із своїми родичами:

– А як тьотя Соня? А Мишко? А дядя Яша? А близнюки?