6

Чи доводилося вам бувати на згарищі, а потім повернуться туди ж після кількох місяців? Молода соковита трава позатягувала чорні лисини, зухвалий чагарник обігнав у зрості невеликі деревця, а обгорілі гілки оплела польова берізка і випустила величезні яскраві квіти, гостинно приваблюючи комах. А ще через деякий час згарище вже важко буде знайти.

Щось подібне відбулося і з Запоріжжям. Війна і численні революції забулися. Голодомор скінчився. Хто вижив, той вижив. Уряд нарешті зметикував: вичавлювати з народу вже нема чого. Тож, аби пожвавити виробництво, запровадив нову економічну політику. Завдяки цьому відновилися дрібні підприємства і ремісні промисли. На цей час десь дві третини дрібних підприємств були приватні.

Але вони як-не-як пожвавили економіку, забезпечували роботою, тож населення міста почало потрошку збільшуватися.

Зручно розташоване місто почало швидко розбудовуватися. Однак найбільший вплив на долю міста надало, беззаперечно, рішення уряду про будівництво гідроелектростанції. 1926 рік був поворотним пунктом перетворення дрімотного маленького південного містечка в самодостатнє індустріальне місто з потужним комплексом промислових підприємств.

З кількох проектів майбутньої греблі Сталін обрав не той, що забезпечував виробництво більшої кількості електроенергії, а той, що пропонував зведення грандіозного Дніпрогесу, який правив би символом могутності і непорушності Країни Рад. Такий незначний факт, що за виконання будівництва вода затопить величезну територію з півсотнею тисяч мешканців, був маленькою дрібничкою на тлі турбот нашого керманича. До речі, існує легенда, що за будівництва Дніпрогесу було затоплено печеру, де запорізькі козаки ховали свою скарбницю. Чи правда це, чи домисли – хто знає? Але що «Військова скарбниця» козаків існувала, і її не було знайдено, то таки правда.

Будівництво Дніпрогесу сприяло залученню в місто робітників, а їх необхідно було де-небудь розселяти. Тому неподалік від споруджуваної дамби прямо на очах стало розбудовуватися житлове селище, а стара частина міста потроху доросла до нього і поглинула.

На вулицях вже можна було зустріти гарно вдягнених дівчат і молодичок. У неділю родини ходили до міського парку, де можна було послухати оркестр, покатати дітлахів на каруселі, поласувати замороженим молоком.

Агата вихідними також полюбляла одягти дітей найохайніше, заплести в коси нарядні стрічки – і гайда до парку гуляти! Але останнім часом Діна воліла гуляти з однолітками на Пристанській гілці – набережній Дніпра, де охоче гуляла молодь. Дівчата прогулювалися, ховаючись від південного сонечка під мереживними парасольками. А хлопці любили попірнати в теплій воді, а потім засмагати на бережку. І, звичайно ж, порозглядати дівчат, які робили вигляд, ніби їм ну ніякого діла до хлопців немає!

Нещодавно Агата купила білої бавовни, разом з дівчатками набили візерунки і пошили фіранки на вікна. Здавалося б, яка дрібничка – а в кімнаті відразу стало більш затишно. Якось, коли Діна в черговий раз сказала, що збирається погуляти з подругами, Агата випадково глянула у вікно поверх фіранок. На камені сидів якийсь молодик і читав зошита. Студент, мимоволі подумала Агата. Та коли з-за рогу вийшла Діна, юнак запхав зошита в кишеню і пішов поряд. Агата з легким смутком подумала: «Як швидко плине час! От уже у Діночки і кавалер з’явився».

І вже скоро Діна привела додому збентеженого юнака:

– Знайомтеся, це – Женя.

Юнак таки виявився студентом Запорізького індустріального технікуму. По закінченню як молодий фахівець він мав поїхати робити на Харківський паровозобудівний завод, тож питання про одруження відкладати не хотів, аби вже одразу забрати з собою кохану.