Семен Аркадійович поклав на стіл продовольчий пакет від «Джойнта»[22], а з кишені витяг згорточок з паперу і поклав поряд з продуктами. Цупкий папір поволі розгортався, відкриваючи вміст. Агата, як заворожена, дивилась на стіл. Але погляд її прикипів не до продуктів, хоча від голоду шлунок мало не заплівся в вузол. В папері, згорнувшись маленькою коштовною змійкою, виблискувало на сонці кольє. Її власне кольє.
Агата не забула про своє горе. Але вона виокремила для нього якусь часточку серця, розмістила там весь свій біль і законопатила в цей куток бодай найменшу шпаринку, аби біль не міг вирватись на волю. Інакше жити було б не сила. А зараз цей захисний панцир було брутально зруйновано, і пекучий біль знову поглинув Агату по маківку. Агата не мала як стримати сльози, що мимоволі побігли з очей, тому відвернулася до вікна і вперлася чолом в шибку.
– То можу я отримати відповідь негайно?
Господи, хоча б він вже замовк! Невже хоч хтось зможе заступити Станіслава в її серці?! Агата не спромоглася нічого відповісти, тільки похитала головою не обертаючись.
– Ви маєте час подумати, серце моє.
Грюкнули, двері. Гість пішов.
Агата нарешті обернулася і мимоволі глянула на стіл. Продукти залишилися, але кольє вже не було. Може, й на краще. Як було б поводити себе в іншому випадку? Невідомо.
Спустилася Діна. Вона завжди серцем відчувала, коли Агаті зле.
– Мамусю, рідна! Що трапилося?
– Нічого, дитинко. Просто спогади наплинули. Вже все минуло. Клич дітей – поїмо смачненького.
От повернути харчі Агату вже ніяка сила б не примусила.
Кілька днів потому Агата стріла Семена Аркадійовича біля заводу. Той мовчки поглядом запитав: так чи ні? Агата також мовчки похитала головою: ні. Їй здалося, що Семен Аркадійович аж трохи зіщулився, як від ляпасу. Важко отримувати відмову з будь-якого приводу, а тим більше тоді, коли ти зізнався жінці про свою повну капітуляцію перед нею. Роман закінчився, так і не розпочавшись.
Після несамовитої літньої спеки дуже рано для Запоріжжя – десь у жовтні – в один день наступила зима. Ще напередодні йшов теплий, але набридливий дощ. А на ніч здійнявся вітер, струмені дощу спочатку перетворилися на жмені слизьких кульок, а потім на густий сніг. За ніч температура зменшилась градусів на п’ятнадцять.
Люди і літом не знали як вижити, а з морозами це вже ставало поза межами можливого.
Припинилася міграція людей з міста в село і навпаки – стало зрозуміло, що кругом однаково зле. А на місто звалилася іще одна біда, що супроводжує всі війни і революції – нашестя щурів.
…Був ясний лютневий ранок. Морози цієї зими часто-густо перевищували тридцять градусів. Але сьогодні видавалося майже тепло – було ледь-ледь градусів із двадцять.
Агата озвалася до старшої дочки:
– Діно, дитинко, сходи по гас – може, привезли вже. І ти ж пам’ятаєш, що я тобі казала? З циганками не розмовляти: вони дурять людей. І крадуть немовлят.
Діна, запинаючи шаль, безтурботно розсміялася:
– Мамо, які немовлята – мені ж тільки п’ятнадцять!