Абат Гілдуїн (Hilduin, IX ст.) — автор легенди про Діонісія Галльського, де повно зовсім неймовірних фактів.
Маркіза*** — очевидно, маркіза Дю Дефан (Du Deffant Marie, 1697—1780) — впливова аристократка, опікувалася літераторами; збереглося її широке листуваня з Вольтером, д’Аламбером та ін.
Кардинал Поліньяк (Polignac Melchior, 1661—1742) — письменник і політичний діяч, член Французької академії; великий успіх мала його латинська поема «Анти-Лукрецій, або про бога і природу» (Anti-Lucretius sive de deo et de natura), видана після смерті автора; про неї Вольтер висловлювався з великою похвалою.
Генріх V (1387—1422) — англійський король від 1413 року; при ньому в 1415 році відновилася війна з Францією, після складеного в 1396 році перемир’я.
Генріх VI (1421—1471) — англійський король від 1422 року; після смерті Карла VI був проголошений також і французьким королем на підставі договору в Труа.
Потон де Сентрайль (Poton de Xaintrailles, пом. 1461 p.) — дворянин з Гасконі, прибічник партії Арманьяків, супротивників англофільської бургундської партії, провадив боротьбу з англійцями, організувавши партизанський загін. Після страти Жанни д’Арк відшукав якогось Гільома, пастуха-візіонера, і намагався використати його, щоб піднести патріотичне почуття серед французького війська. Проте ця справа успіху не мала.
Жан де Дюнуа (Jean de Dunois, 1403—1468) — під його командуванням англійці були розбиті при Монтаржі (1427); обороняв Орлеан до приходу Жанни д’Арк, стояв на чолі війська, яке взяло Париж у 1436 році. У поетичних обробках сюжету про Жанну д’Арк Дюнуа змальовується як її вірний паладин.
Ля Гір (La Hire, близько 1390—1443) — французький полководець. У 1429 році командував військом, що розбило англійців під Орлеаном.
Рішмон (Richemont, 1393—1457) — конетабль Франції (вища військова посада), прибічник партії Арманьяків, у 1435 році від імені Франції склав з Англією перемир’я, так званий Араський мир; у 1448 р. стояв на чолі війська, що боролось із англійцями за Нормандію.
Ля Трімуйль (La Trimouille, близько 1385—1446) — спочатку був прибічником бургундської партії, потім перейшов до Арманьяків. У 1419 р. взяв участь у вбивстві герцога Іоанна Бургундського.
Президент Луве (Louvet Jean, 1370—1440) — користався великим довір’ям Карла VII, керував фінансовою і податковою політикою короля.
Laurum — лавр, laureola — лаврова гілка, aurum — золото. «Coronam quam nostri majores...» — «Вінець, який наші предки іменують ореолом, названий так тому...»
Авгури — жерці в Римі; ворожили за польотом та співом птахів.
До Пісні другої
Гладкий чернець, на ймення Грібурдон. — Грібурдон (Grisbourdon) — у перекладі: сірий джміль; цим прізвиськом-характеристикою наділяє Вольтер представника францисканського чернечого ордену.
Він знав чаклунське таємниче діло. — Кабала — містичне вчення в єврействі, що мало свої писані пам’ятки. Прибічники цього вчення провіщали майбутнє, використовуючи Біблію як текст, що вимагає спеціального розшифрування через заміну літер цифрами і т. ін.
Осел ревучий став на мураві. — Вольтер попереджає читача: «Та як же слави без коня зажить?» і тут же замінює коня ослом; дальшими рядками про Пегаса і Гіппогріфа (див. нижче) Вольтер знижує героїчний образ, хоча зберігає всі його властивості: розсудливість, крилатість, вірну службу героїні поеми. Ще різкіше підкреслена пародійність перетворенням погонича віслюків на віслюка силою монаха Грібурдона.
Як той фракійський кінь золотогривий. — Вольтер порівнює осла з конем із Фракії або Англії («Comme un coursier de Thrace ou d’Angleterre»).
Отак Пегас, ясному вірний Фебу. — Пегас — міфічний крилатий кінь, що зробив ряд послуг грецьким героям. Він спинив ударом копита гору Гелікон, яка захиталася від співу дев’яти муз; за пізнішими переказами, він переносив поетів на священні гори натхнення (Парнас, Гелікон). Пор. сатиру Вольтера «Розмова Пегаса із стариком» (Dialogue de Pégas et du Vieillards 1773), в якій згадані герої поеми — «Жанна, ніжна Агнеса й обжерливий Бонно».
Так Гіппогріф на Місяць голубий носив Астольфа в Жанів край святий. — Гіппогріф — казковий крилатий кінь середньовіччя. Він служив героям в їхніх фантастичних мандрівках. Італійські поети Боярдо і Аріосто використали образ Гіппогріфа у своїх поемах. Астольф — хоробрий рицар, герой поеми Аріосто «Шалений Роланд»; обернений чарами на мирт, він був звільнений феєю Меліоссоєю, дістав ріг, звуку якого не міг витримати жоден смертний. З допомогою цього рогу Астольф учинив ряд подвигів.