Proluvies, uncaeque manus, et pallida semper

Ora fame.

Вони скаржаться Енеєві, що той хоче битися з ними за кілька тих шматків м’яса, і пророкують йому, що він за кару муситиме колись із’їсти в Італії свої тарілки. Аматори античності кажуть, що це прегарна вигадка.

Пісня дев’ятнадцята

1 Ви знаєте, любий мій читачу, що Гектор і Менелай змагались у двобої, а Єлена спокійно на те дивилась. Доротея багато достойніша, і взагалі наш народ далеко достойніший за греків. Наші жінки легковажні, але по суті вони куди ніжніші, я це й доводжу в своєму «Християнському філософові», том XII, стор. 169.

2 На мою думку, кажучи про Атласа, що він «жалю не знав», автор має на оці немилосердя, виявлене Атласом, коли він одмовив у гостинності Персеєві. Він залишив його спати надворі, а Юпітер покарав його за це, як відомо всім, обернувши його в гору.

3 Белліні справді жив за тих часів; це він змалював пізніше Магомета II.

4 Ви знаєте, — Бруно заклав початок картезіанству після того, як побачив магдебурзького каноніка, що говорив по смерті.

5 Я догадуюсь, що ми маємо тут у автора деяку іронію.

Пісня двадцята

1 Педант Ларше, смішний мазарініанець, книгогриз, що запевняє, за Геродотом, у критичній праці, ніби у Вавилоні всі дами проституювали в храмах задля благочестя і ніби всі галли були содоміти.

2 Ось як слід говорити про диявола та про всіх дияволів, що заступили фурій, і про всі нісенітниці, які прийшли на зміну нісенітницям древніх. Добре відомо, що Сатани, Вельзевула, Астарота немає, так само як і Тізіфони, Алекто і Мегери. Похмурий і фанатичний Мільтон із секти індепендентів, нікчемний латинський секретар парламенту, називаного «охвістям», і жалюгідний апологет убивства Карла І, може собі скільки хоче прославляти пекло, малювати диявола в образі баклана та жаби і збирати всіх дияволів у вигляді карликів у великій залі. Ці бридкі, жахливі, неподобні вигадки могли подобатись таким, як він, фанатикам. Ми кажемо, що нам огидні усі ці потворні химери. Ми хочемо тільки розважатись.

3 Бернар, автор опери «Кастор і Поллукс» та кількох дрібних п’єс, написав, як і Овідій, «Мистецтво кохання», але цей твір іще не надрукований.

4 Це Сіленів осел, добре знаний; гадають, що він служив за сурмача.

5 Aпyлеїв осел зовсім не говорив; він тільки й умів вимовляти «о» і «ні»; але в нього була любовна пригода з однією дамою, як це видно з Апулея в двох томах in40 «cum notis, ad usum Delphini». Втім, за всіх часів тваринам накидали ті самі почуття, що й у людей. В Іліаді та Одіссеї коні плачуть, звірі говорять у Бідпая, Локмана, Езопа тощо.

6 Єретики мають знати, що коли диявол попросив милостини у св. Мартина, той дав йому половину свого плаща.

7 Святого Роха, що зцілює від чуми, малюють завжди з собакою, а святого Антонія — із свинею.

8 Леда, що явила прихильність до лебедя, знесла двоє яєць.

9 Пасіфая, закохана в бика, мала від нього Мінотавра. Філіра мала від коня кентавра Хірона, Ахіллового вчителя; кінську подобу взяв собі не Нептун, а Сатурн; тут наш автор помиляється. Але не перечу, що дехто з учених і досі одної з ним думки.

Пісня двадцять перша