9 Як відомо, євреї позичили у єгиптян сосуди і втекли.

10 Левіти, що зарізали двадцять тисяч своїх братів.

11 Фінеес, який звелів знищити двадцять чотири тисячі своїх братів за те, що один із них розділив ложе з мадіанітянкою.

12 Аод, чи Ауд, убив царя Еглона, але лівою рукою.

13 Самуїл розтяв на шматки царя Агага, що з нього Саул узяв викуп.

14 Відома всім Юдіта.

15 Вааса, цар Ізраїля, убив Надада, чи Надава, і став після нього царем.

16 Ахав узяв великий викуп з Венадада, царя сирійського, як Саул з Агага, і був убитий за те, що простив.

17 Йоас, що його вбив Єгозавад.

18 Натяк на епіграму Расіна:

Je pleure, hélasl pour ce pauvre Holopherne,

Si méchamment mis à mort par Judith[16].

19 Василіск — дуже відома тварина, якої, проте, ніколи не було на світі.

20 Левіафан — теж вельми знана тварина. Одні кажуть, що це кит, інші — що крокодил.

21 Фосфор — світлоносець, що з’являвся перед ранньою зорею, а та йшла перед колісницею Сонця. Все жило, все виблискувало в древній міфології. В поезії не можна перестать жаліти, що минулися ті натхненні часи, повні прекрасних вимислів, поспіль алегоричних. Які, в порівнянні з цим, ми бідні, — ми, «нащадки варварів»!

22 Древні дали Сонцю колісницю. Це була зовсім звичайна річ: Зороастр на колісниці переносився в повітрі; Іллю знесено на небо в блискотливій колісниці. Четверо коней Сонця були білі. Їм імена, за Овідієм, були: Піроей, Еой, Етон, Флегон, — тобто полуменистий, східний, річний, горючий. Але, на думку інших учених дослідників античності, вони звались: Ерістрей, Актеон, Ламп і Філогей, тобто червоний, осяйний, блискотливий, земний. Я гадаю, що вчені ці помилились і взяли назви чотирьох частин дня за імена коней. Це груба помилка, яку я відзначу в найближчому номері «Меркурія», поки вийдуть дві дисертації in folio, що я написав з цього приводу.

Пісня сімнадцята

1 Скюдері — автор «Аларіха», епічної поеми; Лемуан — єзуїт, автор «Святого Людовіка», чи «Луїзіади», епічної поеми; Демаре Сен-Сорлен — автор «Хлодвіга», епічної поеми; ці три твори — жахливі епічні поеми.

2 Імена, що давано богословам.

3 «Історія Марії Алакок», твір, яких мало, — стільки там усяких нісенітниць; написав його Ланге, тодішній єпископ Суассонський. Це місце показує, що видатну поему, коментовану нами, написано близько 1730 p., коли багато говорилося про Марію Алакок.