4 Це те, що колись називали «Кишеньковою кухнею» і що мається на оці у віршах комедії: Porte cuisine en poche, et poivre concassé[17].
5 Як вам відомо, Єрихон упав під звуки сурм; це зовсім звичайна подія.
Пісня вісімнадцята
1 Герцог Бургундський, що вбив герцога Орлеанського. Але добрий Карл відплатив йому як слід при мості Монтеро.
2 Карла VII викликав до мармурового стола генеральний адвокат Демаре.
Гонесса, село під Парижем, відоме своїми пекарями та кількома битвами.
3 Його власна мати, Ізабелла Баварська, переслідувала його більше, ніж будь-хто. Вона добилася, щоб було складено угоду в Труа: за тією угодою зять її, англійський король Генріх V, дістав корону Франції.
4 Це англійський герб.
5 За тогочасними хроніками, був бідолаха, що мав таке ім’я; він писав листки під аркадами Святих Немовлят. За деякі витівки він кілька разів сидів у Шатле, в Бісетрі та в Фор-Левеку. Якийсь час був він ченцем, але його вигнано з монастиря; у новому ремеслі дуже йому повелося. Багато славних письменників віддали йому належне. Родом він був із Нанта і жив у Парижі з професії газетного сатирика. Не було ніколи людини, так зневажаної та ненавидженої, як він, — говориться в «Хроніці» Фруасара.
6 Койон, чи Гюйон, автор часів Карла VII. Він написав «Римську історію», насправді потворну, але годящу як на ту добу. Склав він також «Оракул філософів». Це химерна плетениця обмов. Монстреле каже, що на схилі свого віку він покаявся.
7 Інший тогочасний обмовник.
8 Теж обмовник.
9 Абат Саботьє чи Сабатьє, родом із Кастра, автор двох нібито словників, де він висловлюється за і проти; нахабний брехун — і все за гроші. Він продав свого пана, графа де Л-ка, і за те його досить неделікатно вигнано; це він довго пам’ятав.
10 Фрелон видавав тоді щотижня листок, де іноді зважувався на дрібну брехню, дрібну обмову, дрібні образи, за що його, як ми вже казали, і покарано згідно із судовим вироком.
11 Бачимо в цій пісні абата Трітема немовби пророцтво: справді, ми знали такого собі Фантена, доктора й священика у Версалі, спійманого на кражі сувертка — п’ятдесят луї — у хворого, що він сповідав. Його прогнано, але не повішено.
12 Знову пророцтво. Весь Париж бачив, як Грізель, відомий духівник вельможного жіноцтва, тратив на потаємну розпусту гроші, що витягав він од своїх доньок духовних нібито на бідних. Подібно, що хтось, обізнаний із нашими звичаями, вставив частину цієї тиради в нове видання божественної поеми абата Трітема. Він повинен був би сказати кілька слів і про абата ля Коста, засудженого на таврування розпеченим залізом і на довічну каторгу року Божого 1759 за фальшування документів. Цей абат ля Кост працював разом із Фрелоном у «Літературному річнику».
13 Ля-Бомель, родом із села під Кастром, деякий час проповідник у Женеві, вчитель у п. де Буасі, пізніше втік до Копенгагена. Вигнаний відтіля, він рушив до Готи, де вкрадено в однієї дами одіж та мережива; він утік з покоївкою, що вкрала ті речі, як то відомо цілому Готському дворові. Двічі саджено його до в’язниці в Парижі; потім його вигнали відтіль; зрештою той бідолаха найшов собі протекцію. Це він — автор поганенького невеликого твору під заголовком «Moї думки», де він закидає щонайпідлішими образами майже всіх людей, що посідають якесь у суспільстві становище. Це він підробив «Листи пані Ментенон» і надрукував їх з примітками, щонайскандальнішими та найбрехливішими. У Франкфурті він видав у чотирьох маленьких томах «Добу Людовіка XIV», річ фальсифіковану і з примітками, не тільки огидними через цілковите неуцтво, але й злочинними через жахливу обмову на королівську родину та найславніші в королівстві фамілії.
Всі, про кого тут мова, написали томи всяких мерзот проти того, хто із ласки своєї згадує тут про них. Є люди, що з приємністю дивляться, як негідники обкидають брехнею та образами людей, прославлених у мистецтві. Вони кажуть їм: «Не зважайте на те; хай кричать оті нещасні, щоб нам порозкошувати з видовища, як набрід обліплює вас болотом». Ми гадаємо інакше: нам здається, що мерзотників треба карати, коли вони нечесні та нахабні, а найпаче тоді, коли вони докучають. Ці надто правдиві анекдоти стрічаються в двадцятьох місцях і повинні бути там, як вироки злочинцям, вивішені на перехрестях усіх улиць: «Oportet cornosci malos».
14 Гарпії Келено, Окіпета і Аелла — дочки Нептуна і Землі — жерли всі страви, подавані до столу фракійського царя Фінея, і оскверняли весь дім. Зет і Калаїс, сини Борея, прогнали цих гарпій аж до Строфадських островів близько Греції. Вони вчинили з Енеєм як з Фіпеєм; але Вергілій робить із них пророчиць; смішно подумати, що такі створіння могли мати натхнення від Бога!
Virginei voluccum vultus, foedissima ventris