— Ти казав, що щось про це знаєш. — звернувся капітан до Доукса, і сержант, з явним небажанням, відвів палаючий погляд від мене і звернув погляд на капітана.
— Мммг.
— З твого, е... по твоїй службі в армії? — уточнив Меттьюз. Він не виглядав надто наляканим перманентною гримасою люті на пиці сержанта, але ймовірно, це всього лише був прояв звички командувати.
— Мммг.
Капітан Меттьюз насупив брови, щосили намагаючись виглядати людиною дій, яка готується прийняти найважливіше рішення. Всім нам вдалося контролювати прояв гусячої шкіри.
— Морган, — нарешті сказав капітан. Він подивився на Дебору і зробив паузу. Поряд з будинком зупинився мікроавтобус з написом «Екшн Ньюз», і з нього посипалися люди. — Прокляття! — прошипів Меттьюз, покосився на труп, потім на Доукса і запитав: — Ти можеш зробити це, сержант?
— У Вашингтоні це не сподобається, — відповів Доукс. — А мені й тут це не подобається.
— Я починаю втрачати інтерес до того, що до смаку, а що ні хлопцям у Вашингтоні, — посміхнувся Меттьюз. — У нас тут по горло своїх проблем. Отже, ти можеш взяти на себе справу?
Доукс подивився на мене. Я намагався зберегти вид серйозності і відданості справі. Сержант кивнув головою.
— Так. Я можу це зробити.
Капітан похлопав сержанта по плечу.
— Ти гарний чолов"яга! — сказав він і відправився розмовляти з журналістською братією.
Доукс все ще дивився на мене. Я відповідав йому тим же.
— Тепер тобі буде легше за мною стежити. — промовив я.
— Коли все закінчиться, — сказав він мені. — Лише ти і я.
— Але не раніше, ніж все це закінчиться.
— Не раніше.
Глава 18
Доукс відвіз нас у кав"ярню на Калле Очо, там же, на протилежному боці вулиці, продавали автомобілі. Сержант провів нас до столика в дальньому кутку залу і зайняв місце обличчям до дверей.
— Тут ми можемо поговорити. — сказав він. Це звучало прямо як фраза із шпигунського фільму, і я пошкодував, що не прихопив сонцезахисні окуляри. Втім, не можна виключати, що кур"єр доставить мені окуляри Чатскі. Сподіваюсь без носа на додаток.