* * *
Наступного ранку я лишень вмостився в своїй комірці, як задзвонив телефон.
— Капітан Меттьюз хоче бачити всіх у себе, хто був там учора. — сказала Дебора.
— Доброго ранку, сестричко. У мене все добре, дякую, а в тебе?
— Негайно. — сказала вона і повісила слухавку.
Поліцейський світ складався з рутини, як офіційної, так і неофіційної. Це одна із причин, чому мені подобалась моя робота. Завжди відомо, що відбувається, і доводиться запам"ятовувати менше людських реакцій, щоб відтворити їх у відповідний час. В результаті мене важче було застати зненацька і штовхнути на реакцію, яка могла б поставити під сумнів правомірність мого членства у людській расі.
Наскільки мені відомо, капітан Меттьюз ніколи не викликав до себе «всіх, хто там був», навіть у тих випадках, коли справа отримувала широке громадське розповсюдження. Він особисто справлявся із пресою і з тими, хто стояв вище його по службових сходинках, залишаючи детективів та експертів займатися своєю справою. Така була його політика, і я не бачив жодної причини, нащо було б порушувати такий протокол, навіть маючи на руках настільки незвичайну справу, як ця. Капітан діяв в якомусь поспіху, і йому ледве вистачало часу, щоб схвалити текст прес-реліз.
Але «негайно» як і раніше означало негайно, тому я почалапав по коридору в напрямку кабінету капітана. Його секретар, Гвен, — що була одною з найбільш чітких і організованих жінок, які коли-небудь жили на землі, — сиділа за своїм робочим столом. Вона відрізнялася такою серйозністю і прямолінійністю, що я ніколи не міг встояти перед спокусою злегка подразнити її.
— Гведолін! Чудне видіння сяючої краси! Полети зі мною до моєї кривавої лабораторії! — сказав я, зайшов до кабінету.
Вона хитнула головою в бік дверей вкінці кімнати.
— Вони в конференц-залі. — сказала вона з кам"яним обличчям.
— Невже ти відмовляєшся?
Вона повела головою трохи вправо.
— Оті двері. Вони чекають.
Вони справді чекали. На чолі столу сидів капітан Меттьюз зі стаканчиком кави в руках і з кислою міною. Навколо столу розсілися Дебора і Доукс, Вінс Масуока, Камілла Фіджі і чотири копа — ті, що в момент нашого прибуття натягували стрічку по периметру будинку жахів. Меттьюз кивнув мені і запитав:
— Це вже всі?
Доукс перестав на секунду обдирати мене поглядом і відповів:
— Парамедики.
Меттьюз похитав головою.
— Вони не наша проблема. З ними поговорять пізніше.