Вони мовчки витріщалися один на одного, а потім погляд Доукса перемістився на мене. Було надзвичайно складно не пробурмотіти щось на зразок: «Чого коливаєшся — стріляй». Але я все ж змусив себе промовчати, і Доукс відвернув пістолет. Він подивився на стіл, похитав головою і прибрав зброю в кобуру.
— Ну і лайно, — вимовив він. — Краще б дозволила. — і швидко вийшов з кухні.
Незабаром приміщення наповнилося людьми, які робили все, щоби під час роботи не піднімати очей. Камілла Фіджі, — кремезна жіночка з короткою стрижкою, була техніком з лабораторії із обмеженнями у експресіях: вона то витріщалася, то відразу червоніла, — тихенько плакала, обробляючи кухню порошком для виявлення відбитків. Анджело Батиста, — або ж Анджело-ніякого-відношення, як ми його ще називали, оскільки він сам так завжди себе представляв3, — зблякнув і міцно стиснув свої щелепи, але в кімнаті таки залишився. Вінс Масуока, — наш колега, який зазвичай займався тим, що вдавав із себе людину, — бився у тремтінні, тому йому довелося вийти на вулицю і посидіти на веранді.
Я вже починав подумувати, чи не прикинутися і мені тремтячим від жаху, щоб не виділятися з натовпу. Напевно, варто було вийти на вулицю і посидіти поруч з Вінсом. Про що люди говорять в такі моменти? Про бейсбол? Про погоду? І звісно ж, вони не тлумачать про те, що змусило їх втекти з кухні, а все ж, на диво я зрозумів, що не був проти поговорити про це. По-правді, річ на столі починала викликати певний інтерес у жилках всередині моєї особистості. Я завжди працював так, аби уникнути будь-якої уваги з боку, а тут ось знайшовся хтось, що робив все абсолютно навпаки. У цього монстра, поза сумнівом, була якась причина, і швидше за все це був звичайний природний змагальний дух, проте така причина мене дратувала, оскільки мені хотілося дізнатися якомога більше. Хто б не вчинив це, він не був схожим ні на одного з тих, кого мені коли-небудь доводилося зустрічати. А чи не внести мені цього анонімного хижака в свій список? Або буде краще, якщо я затрушуся від жаху і піду поседжу на веранді?
Поки я вирішував цю нелегку проблему, повз мене знову промчав сержант Доукс, втім, цього разу він для різноманітності навіть уповільнив хід, щоб обпалити мене поглядом. А я згадав, що завдяки йому не маю можливості в даний момент попрацювати над списком. Це мене трохи гнітило, але одночасно полегшувало прийняття рішення. Я почав надавати обличчю відповідного ситуації вираз занепокоєння, але дійшов лише до підняття брів. Два парамедика влетіли в будинок, демонструючи свою сфокусованість, і застигли, як укопані, коли побачили жертву. Один із них в той же момент вилетів назад із кімнати. Інша, молода чорношкіра жінка, повернулася до мене і запитала:
— Що на біса
А потім і вона почала плакати.
Ви маєте погодитись, що її слова мали сенс. Пропозиція сержанта Доукса почала виглядати більш практичною, навіть елегантною. Було мало сенсу, у тому, щоби затягти цю річ на носилки, а потім везти по забитим машинами вулицями Маямі в лікарню. І як витончено висловилась жіночка-парамедик: що нам на біса з цим роботи? Але ясно було одне: хтось мав таки щось зробити. Якщо би ми всі полишили все так як є і вийшли назовні, то згодом хтось би почав скаржитися, що всі поліцейські згуртовано заблювали весь двір, а це не могло гарно сказатися на репутації департаменту.
І в результаті Дебора зайнялася організацією цієї ситуації. Вона переконала парамедиків седитувати4 жертву і забрати до лікарні, що дозволило б делікатним лабораторним технікам зайти всередину і робити свою роботу. Тишу, яка настала в маленькому будиночку, після того, як ліки подіяли, можна було назвати екстатичною. Парамедики накрили ту річ, завантажили на носилки, ухитрившись не впустити, і вивезли її на сонячне світло.
І це було якраз дуже вчасно: як тільки машина швидкої допомоги від"їхала, почали з"являтися мікроавтобуси із репортерами. В якомусь сенсі це навіть було прикрістю; я би хотів побачити реакцію одного чи двох репортерів, особливо Ріка Сангрії. У нашому окрузі він був лідером гасла: «Якщо кровить, то й виходить на першу сторінку», і я ніколи не бачив його експресії жаху або болю, якщо звісно це не було на камеру, або ж коли він помічав, що його волосся було дещо сплутаним. Проте його реакції я так і не зміг побачити. На той час, коли приїхали оператори Ріка, вже не залишилося нічого задля споглядання, окрім як невеличкого будинку поза жовтою стрічкою, і жменьки копів зі щільно стиснутими щелепами, які не мали чого сказати Сангрії цього гарного дня. Та й схоже, вони навіть не назвали б йому власних імен.
Мені, якщо чесно, тут було нічого робити. Я приїхав сюди у машині Деб, тому я не мав із собою свого робочого кейса, а ще тут не було видимих бризок крові. Оскільки саме це було моєю сферою спеціалізації, я вирішив, що маю знайти для себе якусь роботу, аби бути корисним, але наш хірургічний друг виявився дуже обережним. Аби бути впевненим, я оглянув решту будинку, що не зайняло багато часу. Тут була одна маленька спальня, ще менша ванна кімната і комірка. Всі кімнати були майже порожні, окрім потертого матраца на підлозі спальні. Він виглядав як ніби був купленим у того ж лахмітника, що і крісло з вітальні, а ще був таким же товченим як і кубинський стейк. Але ніяких інших меблів чи приладдя не було, навіть пластикової ложки.
Єдиний предмет, який мав хоча б крихітний відбиток чогось особистого, знайшов під столом Анджело-ніякого-відношення якраз тоді, коли я закінчував тур по дому.
— Hola5. — сказав він і пінцетом підняв з підлоги невеликий шматок паперу.
Я підійшов подивитися, що то могло би бути. Знахідка не вартувала таких зусиль;
просто шматочок білого паперу, злегка зім"ятий зверху, де якраз був відірваний куток у вигляді трикутника. Я глянув через голову Анджело, на столі лежав білий трикутник —
гадаю, якраз той самий куток паперу. Він був прикріпленим до столу клейкою стрічкою.
— Mira6. — сказав я і Анджело глянув.
— Ага. — вигукнув він.
Коли Анджело бережно оглядав стрічку, — такі речі надзвичайно гарно зберігають відбитки пальців, — він поклав папір на підлогу, а я присів навпочіпки, аби роздивитися його. На ньому знаходились якісь літери, написані тонким почерком. Я схилився ще нижче, щоби прочитати їх: LOYALTY (ВІДДАНІСТЬ).
— Відданість? — промовив я.