Як я і очікував, це була спальня. У кутку стояла койка, на якій гіркою валявся якийсь одяг і лежав мобільний. Сорочка здалася мені знайомою. І я відразу зрозумів, як вона могла тут з"явитися. Я дістав свій телефон і набрав номер сержанта Доукса. Мобільний, що лежав на ліжку, відповів мені дзвінком.
— О, ясно. — сказав я собі, відключив телефон і відправився до Чатскі.
Я застав його на тому ж місці, однак, помітивши його вигляд, можна було судити, що він давно б уже втік, якщо міг.
— Пішли, заради Бога, поспішай, — виголосив він. — Господи, мені здається, ніби я відчуваю його подих на своїй потилиці. — Чатскі, насилу повернувши голову, подивився у бік задніх дверей, потім глянув на кухню, а коли я підійшов до нього, щоб підтримати, його погляд уперся у дзеркало, що висіло на стіні.
Він досить довго вдивлявся в своє відображення і раптом обм"як, точно з нього вийняли всі кістки.
— Ісусе, — сказав він і знову почав ридати. — О, Ісусе.
— Пішли, — промовив я. — Пора рухатися.
Чатскі здригнувся всім тілом і похитав головою.
— Я не міг навіть поворухнутися, просто лежав і прислухався до того, що він робив із Френком. Його голос був таким веселим: «Отже, спробуй здогадатися. Не хочеш? Ну, добре, це буде коштувати тобі руки». Потім чувся звук пилки і...
— Чатскі!
— Коли ж на столі виявився я, він сказав: «Сім, — і додав: — Постарайся збагнути». А після...
Звісно, завжди було цікаво послухати про техніки інших, але Чатскі був готовий остаточно втратити контроль над собою, і я не міг допустити, щоб він обслинявив всю мою прекрасну сорочку. Я наблизився до нього і взяв за його руку.
— Чатскі. Пішли. Давай підемо звідси. — сказав я йому.
Він подивився на мене так, наче не знав, де знаходиться. Очі округлилися ще сильніше, хоча раніше я думав, що це вже було неможливим, і він знову подивився у дзеркало.
— О, Ісусе, — пробурмотів він. Потім, зробивши глибокий, але переривчастий вдих, Чатскі, точно почувши сигнал уявного горна, випнув груди. — Все не так вже й погано. Я живий.
— Що правда, то правда, — погодився я. — І якщо ми вирушимо в дорогу, то, можливо, обоє зможемо такими і залишитися.
— Точно, — сказав він. Кайл рішуче відвернув голову від дзеркала і поклав свою непошкоджену руку на моє плече. — Пішли.
У нього явно не було досвіду пересування на одній нозі, проте Чатскі все ж примудрився просуватися вперед, важко спираючись на моє плече і вивергаючи лайки між кожним стрибком. Навіть після втрати пари кінцівок він залишався великим чоловіком, і мені дісталася важка робота. Перед самим мостом він на мить зупинився і, глянувши на ланцюгову загорожу, вимовив доволі жорстко:
— Він кинув мою ногу туди... до алігаторів. І зробив так, щоб я це бачив. Коли він кинув ногу, вода завирувала, як... — я вловив у його голосі нотку істерики, але Чатскі лише хрипко зітхнув. — Гаразд. Пішли звідси.
Ми дісталися до воріт, не відволікаючись на нові спогади, і, поки я відкривав їх, Чатскі стояв, опершись об стовп. Потім я засунув його на пасажирське місце, сів за кермо і завів мотор. Коли спалахнули фари, Чатскі відкинувся на спинку сидіння і закрив очі.