– Мабуть, замки позаїдало. Принаймні цей провертається дуже туго.

Йому було важко нахилятись і дихати одночасно. Коли він спробував сісти навпочіпки, хруснули коліна.

Старлінг тішило те, що навісні замки виявилися великими хромованими виробами фірми «Амерікан стендерт». Вигляд вони мали неприступний, але Кларіс знала, що зможе легко вибити з них латунні циліндри за допомогою гвинта для листового металу та цвяходера – батько був показував їй, як це роблять грабіжники, коли вона ще була малою. Проблема полягала в тому, де знайти гвинт і молоток, оскільки Старлінг не мала доступу до краму, що зазвичай возила з собою в «пінто».

Вона порилася в сумочці й знайшла балончик антильоду[41], яким користувалася, щоб відмикати замки в «пінто».

– Не хочете перепочити хвилинку у своїй машині, містере Йоу? Чому б вам трохи не погрітись, а я спробую все владнати. Візьміть парасолю, дощ майже вщух.

Старлінг підігнала ФБРівський «плімут» ближче до дверей, щоб присвітити собі фарами. Вона вийняла з машини мастильний щуп і накрапала оливи в замкові шпарини, а потім побризкала антильодом, щоб розігнати мастило. Містер Йоу сидів у своїй машині, усміхався й кивав. Старлінг раділа, що Йоу виявився чоловіком здорової думки і вона могла спокійно працювати, не налаштувавши його проти себе.

Стемніло. У світлі фар «плімута» Старлінг почувалася так, наче її виставили напоказ, у вусі лунав виск вентиляторного ременя – двигун працював на холостому ходу. Машину вона замкнула на ключ. На перший погляд містер Йоу здавався сумирним, але Кларіс вирішила не лишати йому жодної можливості розчавити її машиною об двері.

Навісний замок стрибнув їй у руку, наче жабка, і тепер лежав у долоні відімкнений, важкий і масний. Інший замок устиг просякнути оливою й відімкнувся ще легше.

Двері не піднімалися. Старлінг тягла за ручку, поки перед очима не попливли яскраві плями. На допомогу прийшов Йоу, але через маленьку та незручну дверну ручку та власну грижу він не зміг прикласти достатнього зусилля.

– Можемо повернутися наступного тижня з моїм сином або якимось робітником, – запропонував містер Йоу. – Мені вже дуже хочеться чимшвидше поїхати додому.

Проте Старлінг була зовсім не певна, що колись повернеться до цього місця. Кроуфорду було б легше просто підняти телефонну слухавку й доручити цю справу Балтиморському оперативному відділу.

– Я хутенько, містере Йоу. У вашій машині є домкрат?

Просунувши домкрат під дверну ручку, Старлінг усією вагою навалилася на гайковий ключ, що слугував їй за важіль. Двері страшно зарипіли й піднялися на півдюйма[42]. Посередині полотно почало прогинатися. Двері піднялися ще на дюйм, і ще, поки їй не вдалося протиснути під них запасне колесо, щоб двері не впали, поки вона встановлювала обидва домкрати (свій і містера Йоу) по краях, розташовуючи їх якомога ближче до рейок, якими ковзали двері.

По черзі прикладаючись до домкратів, вона дюйм за дюймом підняла двері на півтора фута[43] від землі, а тоді вони застрягли і більше не підіймалися, навіть коли вона щосили тиснула на важелі.

Підійшов містер Йоу та разом із нею зазирнув під двері. Нахилятися він міг не довше кількох секунд за раз.

– Там пахне мишами, – сказав він. – А мене запевняли, що гризунів тут труять. Якщо мені не зраджує пам’ять, це навіть прописано в контракті. Про гризунів тут майже не чутно, так вони казали. Але ж я їх чую, а ви?

– Я теж, – відповіла Старлінг. У промені ліхтаря вона розгледіла картонні коробки та одну велику автомобільну шину з широким білим ободом, що визирала з-під тканини. Шина була спущена.

Кларіс відігнала «плімут» так, щоб частина світла від передніх фар потрапляла під двері, а тоді дістала з салону гумовий килимок.

– Заходите всередину, офіцере Старлінг?

– Треба все оглянути, містере Йоу.