– Мені нічого не відомо про ваше особисте життя, а якби було відомо, то я б не стала це обговорювати. Якщо вам важко в це повірити, то пропоную розібратися негайно.

– Мене влаштовує ваша відповідь. Ідемо далі.

– То ви щось таке подумали чи…

– Переходимо до наступного пункту, Старлінг.

– Підказка Лектера про Распейлову машину завела в глухий кут. Автівку спресували в металевий кубик чотири місяці тому в Каналі № 9, штат Арканзас, і продали на переплавку. Можливо, якщо я повернуся в лікарню й поговорю з ним, він розповість мені більше.

– То ви зайшли в глухий кут?

– Так.

– А чому ви вирішили, що в Распейла була тільки та машина, на якій він постійно їздив?

– То був єдиний зареєстрований автомобіль, Распейл був самотнім, тож я припустила…

– Ага, стривайте. – Кроуфорд наставив вказівного пальця на якийсь невидимий принцип, що завис між ними в повітрі. – Ви припускали. Ви припускали, Старлінг. Погляньте сюди.

Кроуфорд вивів у записнику слово «припускати». Кілька інструкторів, які викладали в Старлінг, позичили в Кроуфорда цей прийом, але Кларіс не виказала, що вже десь таке бачила. Кроуфорд почав креслити:

– Якщо ви починаєте «припускати», коли я посилаю вас на завдання, Старлінг, то ми з вами можемо пошитися в «приДуРкати». – Він відкинувся назад і задоволено спитав: – А ви в курсі, що Распейл колекціонував автомобілі?

– Ні, а їх іще не розпродали?

– Не знаю. Як гадаєте, зможете все розвідати?

– Так, зможу.

– З чого почнете?

– З виконавця духівниці.

– Юрист із Балтимора, китаєць, якщо я не помиляюся, – сказав Кроуфорд.

– Еверетт Йоу, – відповіла Старлінг. – Він є в телефонному довіднику Балтимора.

– А вам не спадало на думку, що не завадить отримати дозвіл на обшук Распейлової машини?