Книги
Мовчання ягнят
У пошуках серійного вбивці, який знімає шкіру зі своїх жертв, ФБР звертається за допомогою до відомого злочинця – Ганнібала Лектера, що перебуває в ізоляторі психлікарні. Він погоджується взяти участь у пошуках убивці, але за однієї умови – він хоче грати. Два маніяки, дві сповіді. Проте, щоб дізнатися реальну історію вбивств та врятувати останню жертву, декому потрібно розповісти досить пікантні подробиці власного життя. Дозвольте вбивці сповідатися у скоєних злочинах.
Обережно! Ненормативна лексика!
Amazon.com Review
The Silence of the Lambs, by Thomas Harris, is even better than the successful movie. Like his earlier Red Dragon, the book takes us inside the world of professional criminal investigation. All the elements of a well-executed thriller are working here-driving suspense, compelling characters, inside information, publicity-hungry bureaucrats thwarting the search, and the clock ticking relentlessly down toward the death of another young woman. What enriches this well-told tale is the opportunity to live inside the minds of both the crime fighters and the criminals as each struggles in a prison of pain and seeks, sometimes violently, relief.
Clarice Starling, a precociously self-disciplined FBI trainee, is dispatched by her boss, Section Chief Jack Crawford, the FBI"s most successful tracker of serial killers, to see whether she can learn anything useful from Dr. Hannibal Lecter. Lecter"s a gifted psychopath whose nickname is "The Cannibal" because he likes to eat parts of his victims. Isolated by his crimes from all physical contact with the human race, he plays an enigmatic game of "Clue" with Starling, providing her with snippets of data that, if she is smart enough, will lead her to the criminal. Undaunted, she goes where the data takes her. As the tension mounts and the bureaucracy thwarts Starling at every turn, Crawford tells her, "Keep the information and freeze the feelings." Insulted, betrayed, and humiliated, Starling struggles to focus. If she can understand Lecter"s final, ambiguous scrawl, she can find the killer. But can she figure it out in time?
v 1.0 – создание fb2 – deann
Томас Гарріс
Мовчання ягнят
© Yazoo Fabrications, Inc., 1988
© Hemiro Ltd, видання українською мовою, 2016
© Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», переклад та художнє оформлення, 2016
Обережно! Ненормативна лексика!
Від автора
Двадцять п’ять років тому в Сеґ-Гарборі, у будинку з похилою підлогою, я написав завершальні слова «у мовчанні ягнят». Раптом я усвідомив, що закінчив роман і ось переді мною на сторінці стоїть назва книжки. Я відчув укол радості, відштовхнувся від стола й покотився назад на стільці, доки не врізався в стінку.
Тоді я перебував у полоні персонажів роману, чув у кімнаті запах кордиту, мені хотілося вимовити вголос імена людей, яких люблю.
Втрутився дитячий спогад: іще малим хлопчиком я грався в ковбоїв і підстрелив горобця; я стояв серед трави й дивився на пташку, таку теплу в моїй руці, а щоки пекло від сліз.
Я похитав головою й замислився про початки…
Колись давно журнал «Argosy»[1] доручив мені поїхати до в’язниці штату Нуево-Леон у місті Монтеррей, Мексика, щоб узяти інтерв’ю в американця, якого засудили до смертної кари за вбивство трьох молодих людей.
Мені було тоді двадцять три роки, і я гадав, що після висвітлення поліцейської операції в Техасі спізнав усі премудрості життя.
В’язня звали Дайкс Еск’ю Сіммонс, колишній пацієнт психіатричної лікарні. Коли я вперше на нього глянув, то побачив перед собою білого чоловіка, приблизно п’ять футів одинадцять дюймів, сто сімдесят п’ять фунтів[2], з посивілим каштановим волоссям. Особливі прикмети: погана пластика за Лімберґом[3] на заячій губі, маленькі шрами на голові. У нього були очі навіженої черепахи. Більшість часу він затуляв їх парою чорних окулярів.
Сіммонс відрекомендував мені кількох своїх товаришів: один – судовий службовець у його справі (який тепер сидів за розкрадання майна), а ще фотограф-новинар, який знімав наручні годинники з мертвих і поранених в автомобільних аваріях. Фотограф підкотив рукав і показав мені п’ять годинників, запропонувавши за хорошу ціну «Bulova»[4] з брудним ремінцем.
Сіммонс також представив мені свою дружину, гарненьку медсестру з Огайо, яка побралася з ним уже після того, як він опинився у в’язниці. У суботні вечори їм дозволяли шлюбні візити, і, щоб побути на самоті, вони завішували ґрати камери ковдрами.
На жінку було приємно поглянути – оаза спокою в такому місці.
Десь за рік до того Сіммонс спробував утекти, підкупивши охоронця, щоб той не замкнув двері й лишив йому пістолет. Сіммонс передав гроші, підійшов до заповітних дверей і збагнув, що його підставили, а двері й досі замкнені. Охоронець засунув гроші в штани й підстрелив Сіммонса. Він лежав і стікав кров’ю на потрісканій землі. І не помер тільки тому, що його врятував напрочуд умілий тюремний лікар.