Вона зробила кілька знімків з переднього сидіння, наводячи фокус при світлі ліхтарика та мружачись від спалаху фотоапарата. Потім вилізла з машини й розправила плечі. Вона стояла в темряві – мокра, геть у павутинні – і міркувала, що робити далі.
Чого їй точно
Старлінг вирішила пробратися на заднє сидіння та зняти з тої штуки покривало і не стала довго про це роздумувати. Вона простягнула руку за водійське сидіння, відімкнула задні двері й переставила кілька коробок, щоб їх прочинити. Старлінг здавалося, що ця справа забрала в неї дуже багато часу. Коли вона відчинила дверцята, запах хімікатів тільки посилився. Кларіс нахилилася досередини, обережно взяла за кінчики альбом із валентинками й виклала його на пластиковий пакет, що лежав на автомобілі. Ще один пластиковий мішечок вона постелила на заднє сидіння.
Коли Старлінг пробралася всередину, застогнали ресори, а коли вона сіла поруч із манекеном, фігура трохи похилилася. Права рука в білій рукавичці сповзла зі стегна та впала на сидіння. Кларіс торкнулася пальцями тої рукавички. Рука під тканиною була твердою. Старлінг з острахом відгорнула рукавичку на зап’ястку. Манекен був зроблений з білого синтетичного матеріалу. Штани напинались, і вона на мить пригадала деякі випадки, що траплялися в старших класах.
З-під сидіння почувся тихий шерхіт.
Ніжно, майже пестливо її рука торкнулася покривала. Тканина легко ковзала твердою гладенькою поверхнею. Коли Кларіс намацала нагорі круглу ручку, то зрозуміла, що це за предмет. Вона збагнула: то велика лабораторна склянка для зразків. І усвідомила, що може бути всередині неї. Гидливо, проте без жодних вагань Кларіс стягла покривало.
Голова у склянці була охайно відтята одразу під нижньою щелепою. Вона дивилася на Старлінг очима, побілілими від пекучого алкоголю, в якому зберігалася. Рот був роззявлений, і з нього стирчав кінчик сірого язика. Протягом років алкоголь устиг випаруватись, тому голова опустилася на дно склянки, а вершечок виступав над поверхнею рідини, наче зотлілий капелюшок. Повернута під дивним кутом до тулуба, голова тупо витріщалася на Старлінг. Навіть у грі світла від ліхтаря її риси лишалися нерухомими й мертвими.
Тоді Старлінг звернула увагу на свої емоції. Вона була задоволена. Вона втішалася. На мить вона замислилась, чи то гідні почуття. І зараз, у цей самий момент, сидячи в цій старій машині з мертвою головою та мишами, Кларіс зберігала здатність мислити розсудливо й пишалася цим.
– Ну, Тото, – сказала вона, – ми вже не в Канзасі[45].
Їй завжди хотілося вимовити цю фразу в стресовій ситуації, але слова прозвучали фальшиво, і вона зраділа, що її ніхто не чув. Треба братися до роботи.
Вона обережно відкинулася на спинку сидіння й роззирнулася навколо.
Тут панувала атмосфера, яку вигадав і створив чийсь розум за тисячі світлових років від потоку машин, що повз трасою 301.
Сухі пелюстки опадали з різьблених кришталевих ваз, що стояли на підставках. Столик у салоні було розкладено й накрито полотняною скатертиною. На ньому стояла карафа, що зблискувала в темряві. Павук наплів тенета між карафою і невеликим підсвічником поряд.
Старлінг спробувала уявити, як Лектер чи хтось інший сидить тут з її теперішнім кавалером, п’є вино та показує йому валентинки. Що ще? Намагаючись якомога менше рухати манекен, Кларіс ретельно обшукала його на наявність посвідчення особи. Документів не знайшлося. З кишені піджака вона дістала обрізки тканини, що лишилася після підшивання штанів, – імовірно, вечірній костюм був новий, коли його вдягали на манекен.
Старлінг ткнула пальцем у горбочок, що напинав штани. Надто твердий навіть для старших класів, подумалося Кларіс. Вона розгорнула ширінку й посвітила туди ліхтариком – фалоімітатор з полірованого різьбленого дерева. Та ще й нівроку великий. Старлінг замислилася, чи не пропустила чогось у житті.
Вона обережно повернула склянку й оглянула голову з боків і потилиці, шукаючи рани. Жодних видимих не виявилося. На склі була відтиснута назва фірми з виготовлення лабораторного посуду.
Старлінг знов оглянула голову, і їй спало на думку, що від цього досвіду вона тільки збагатиться.
Вона уважно вдивлялася в це обличчя з язиком, що змінював колір у тому місці, де торкався скла, – це було не так погано, як Міґґс, що давився язиком у її снах. Кларіс подумалося, що тепер вона зможе дивитися на що завгодно, якщо це принесе людям користь. Старлінг була молода.
За десять секунд до того, як телевізійний фургон WPIK пригальмував і зупинився, Джонетта Джонсон надягла сережки, напудрила своє гарне коричневе обличчя та оцінила ситуацію. Їхня знімальна група прослуховувала перемовини копів з округу Балтимор, тому вони прибули до «Спліт-сіті» раніше за патрульні машини.
У світлі фар телевізійного фургона новинарі не побачили нічого, крім Кларіс Старлінг, яка стояла перед складськими дверима зі своїм ліхтариком і маленьким ламінованим посвідченням, поки мокре волосся прилипало до її голови під дрібним дощем.