– То я Бардвелл. Рішив, шо ви хоч’те мені щось продати за тим дешевим міжміським дзвінком. Та пізно вже для обслуговування, краще б ви мені дали цілу машину. То ми з дружиною були в Літтл-Року, від’їжджали від торгового центру «Саутленд Молл»?

– Слухаю вас, сер.

– То той клятий шатун пройшов просто крізь мастильний піддон. То повсюди розлилась олива, і та вантажівка, «Оркін»[35], що в неї такий великий жук на даху? Вона послизнулась на оливі й з’їхала з дороги.

– Господи помилуй.

– Скинула з постаменту будку «Фотомат»[36], аж скло повилітало. То хлопака з «Фотомату» вибрався назовні та подався геть, наче стуманілий. Довелось тримати йо’ подалі від дороги.

– А щоб мене грім побив. То що сталося з нею потім?

– То що сталося з чим?

– З машиною.

– То я сказав Бадді Сіпперу зі звалища старих автівок, що він може забирать її за п’ятдесят баксів, як сам по неї приїде. Ма’ть, він розібрав її на запчастини.

– А ви не могли б підказати мені його номер, містере Бардвелл?

– А нащо вам здався Сіппер? Якщо хтось і має отримать із цього зиск, то ті’ки я.

– Я розумію, сер. Просто до п’ятої вечора я виконую те, що мені накажуть, а наказали знайти машину. То ви маєте його номер, якщо ваша ласка?

– Не знайду свого записника. Уже давно десь загубивсь. Самі знаєте, як воно з тими онуками. Телефон вам назовуть в центральній довідковій, то контора «Звалище Сіппера».

– Красно дякую, містере Бардвелл.

На звалищі підтвердили, що з автомобіля вийняли все начиння та спресували його в куб для подальшої переробки. Старший майстер підняв записи й зачитав Старлінг серійний номер машини.

«Ах ти ж срака-кочерга», – подумала Старлінг, яка не встигла відійти від говірки. Глухий кут. Ось і маєш валентинку.

Старлінг притулила голову до прохолодної скриньки для монет у телефонній буді. Притискаючи книжки до стегна, Арделія Мепп постукала пальцем у двері й подала Кларіс апельсинову газованку «Краш».

– Красно дякую, Арделіє. То я маю зробить іще один дзвінок. Якщо вчасно впораюсь, то наздожену тебе в кафетерії, о’кей?

– А я так сподівалася, що ти позбудешся цього жахливого акценту, – відповіла Мепп. – Почитай спеціальну літературу. Особисто я ніколи не вдаюся до колоритних говірок свого рідного міста. Якщо будеш так гуторити, подруго, то люди скажуть, що я воджуся з вар’яткою.

Мепп причинила двері телефонної будки.