— А к гадала, що ти не в Лондоні.

— Я повернувся в понеділок. Не дзвонив тобі, бо знав, що ти зайнята репетиціями. Я буду сьогодні на прем’єрі — Майкл дав мені квиток у партер.

— О, я дуже рада.

Том не приховував своєї радості, що зустрів її. Обличчя його зашарілося, очі блищали. Джулія констатувала, що зустріч із Томом не викликала в неї ніяких емоцій, і їй стало приємно від цієї думки. Розмовляючи, вони пішли далі, і Джулія весь час намагалася зрозуміти, чим же він міг раніше її причарувати.

— Чого це ти блукаєш у такий час?

— Ходила гуляти. А тепер іду додому випити чаю — і в театр.

— Ходімо вип’ємо в мене.

Його квартира була за рогом,

— А чого ти повертаєшся додому так рано?

— В нас у конторі зараз тиша. Ти, певно, не знаєш, один із наших партнерів помер місяців два тому, і я збільшив свій пай. Це означає, що я все ж таки зможу залишити цю квартиру за собою. Майкл — благородна людина, він дозволив мені жити тут безплатно до кращих часів. Мені дуже не хотілося виїжджати звідси. Зайди, будь ласка. Дуже прошу — вип’ємо по чашці чаю.

Том торохтів так жваво й весело, що Джулія не могла стримати усмішки. Слухаючи його, ніхто б не догадався, що між ними щось було. Здавалося, він анітрохи не збентежений.

— Ну гаразд. Але тільки на хвилинку.

— Звичайно!

Вони ввійшли до будинку. Том пропустив її поперед себе, і Джулія піднялася нагору вузькими сходами.

— Заходь до вітальні, а я тим часом поставлю чайник.

Джулія зайшла, сіла й почала оглядати кімнату — місце, з яким у неї ще недавно було пов’язано стільки емоцій. В кімнаті ніщо не змінилося. Її фотографія стояла на колишньому місці, тільки на каміні з’явився великий портрет Евіс Крічтон. На ньому було написано: «Тому від Евіс». Джулія знову й знову окидала поглядом кімнату. Але тепер вона дивилася на неї, немов на старі декорації, на тлі яких вона колись грала; всі ці речі були їй дуже добре знайомі, але потроху почали вже стиратися з її пам’яті і тепер нічогісінько для неї не означали. Кохання, що полонило її тоді, ревнощі, що їх вона так боляче переживала, насолода обіймів означали тепер для неї не більше, ніж одна з безлічі зіграних нею ролей.

Том приніс скатерть, яку вона подарувала йому, й акуратно розставив на столі чайний сервіз — також подарунок Джулії. Від думки про те, що Том іще користується речами, які вона купувала, Джулії захотілося розсміятися. Потім він приніс чайник, і вони пили чай, сидячи , поруч на канапі. Том розповідав їй про свої успіхи і визнав, що ними він завдячує їй: збільшивши кількість клієнтів контори, він дістав право на більший пай. Потім розказав, як провів відпустку.

Джулія зрозуміла, що він навіть гадки не має, скільки завдав їй страждань. І їй знову захотілося розсміятись.

— Я чув, що сьогоднішня прем’єра пройде з величезним успіхом.

— Це буде здорово, еге ж?