— Сподіваюсь, ви не гадаєте, що до всіх цих дурниць Роджер додумався сам. Я певна, що все це — комуністична маячня, якої він наслухався у Відні. Тепер я дуже шкодую, що ми послали його туди!

— Може, ви й маєте рацію. Може, за рік чи два розвіються його прекрасні мрії, і він примириться з нашим повсякденним життям. Може, він знайде те, що шукає, — якщо не в релігії, то в мистецтві.

— О, боронь боже, щоб він став актором, якщо ви це маєте на увазі.

— Ні, навряд чи він обере цей шлях.

— Ну, а драматургом він, певна річ, також не стане, бо йому бракує почуття гумору.

— Цілком можливо, що його задовольнить кар’єра дипломата. У Форін-офісі ця його вада вважатиметься позитивною якістю.

— Що ви мені порадите?

— Нічого. Дайте йому спокій. Це, мабуть, найбільша ласка, яку ви годні йому зробити.

— Але я весь час боюся за нього.

— І даремно. Не втрачайте надії. Ви гадаєте, що народили бридке каченя; а тим часом з нього ще може вирости білокрилий лебідь.

Розмова з Чарлзом не принесла Джулії сподіваної розради. Вона гадала, що він проявить більше співчуття.

«Мабуть, сердешний .Чарлз старіє, — подумала вона. — І його розум тупіє. Певно, він давно вже імпотент. І як це я раніше не помічала цього?..»

Спитавши, котра година, Джулія підвелася:

— Мені вже час. Я повинна як слід відпочити.

Вночі Джулія спала добре й прокинулася в почуттям радісного збудження. Сьогодні відбудеться прем’єра. Їй було приємно, що люди ще вчора ввечері товпилися біля кас — вона бачила їх, виходячи з театру після генеральної репетиції. Зараз, о десятій ранку, там, напевно, вже довжелезна черга.

«Бідолахи! Добре хоч, що сьогодні гарна погода».

Раніше вона страшенно нервувала перед прем’єрою. Весь день ходила, мов сама не своя, і в міру того, як минали години, хвилювання її зростало настільки, що вона вже починала думати, чи не краще їй взагалі залишити сцену. Та згодом досвід зробив своє: вона зберігала принаймні зовнішній спокій. Протягом першої половини дня Джулія відчувала тільки легке й радісне збудження, і лише десь надвечір у душу їй закрадався неспокій. Вона ставала мовчазна й прагнула залишатися на самоті. До того ж її починало все дратувати, і Майкл, навчений гірким досвідом, волів не потрапляти їй на очі. Руки й ноги в неї хололи і, коли вона приїздила до театру, були мов крижини. І все ж хвилювання, що охоплювало її, Джулія не могла назвати неприємним.

Того ранку Джулії не було чого робити, і вона довго не вставала. Майкл не прийшов на ленч — він давав у театрі останні вказівки щодо оформлення сцени, — і вона поснідала сама. Потім знову лягла в ліжко й заснула на годину міцним сном. Вона вирішила, що відпочиватиме й після обіду. Міс Філліпс мала прийти о шостій, щоб зробити їй масаж; о сьомій Джулія збиралася їхати до театру. Але, прокинувшись, вона відчула себе настільки бадьорою, що лежати в ліжку їй більше не хотілося і вона вирішила піти прогулятись. День був гарний, сонячний. Джулія любила місто більше, ніж село, а вулиці — більше, ніж дерева, тим-то вона не пішла в парк, а мала намір поблукати безлюдними тепер вулицями і площами. На душі в неї було легко й спокійно. Нарешті вона вирішила повернутися додому і саме дійшла до рогу Стенхоуп-плейс, як раптом почула голос, котрий не могла не впізнати:

— Джуліє!

Джулія обернулася, й до неї, радісно всміхаючись, підбіг Том. Після того, як він повернувся з Франції, вона ще не бачила його. На ньому був модний, гарно пошитий сірий костюм і коричневий капелюх, обличчя вкривав густий загар.