— Хай їм біс. Боже, як мені хочеться тебе поцілувати! Я подзвоню тобі завтра вранці.

Двері розчинилися навстіж, і дебела, спітніла й збуджена Доллі вдерлася до кімнати на чолі цілої юрми шанувальників таланту Джулії. Джулія дозволила кожному поцілувати себе. Серед інших було три чи чотири відомих актриси; вони розсипали особливо щедрі похвали. Джулія надягла маску непідробної скромності. Тепер і в коридорі вже було повно людей, що хотіли хоч одним оком глянути на неї. Доллі довелося силоміць прокладати собі шлях до виходу.

— Отож, прошу тебе, не запізнюйся, — сказала вона Джулії. — Гадаю, що прийом буде чудовий.

— Я прийду, як тільки звільнюся.

Шанувальники, нарешті, розійшлися, і Джулія, роздягнувшись, почала знімати грим. Зайшов Майкл. Він був уже в халаті.

— Послухай, Джуліє, до Доллі тобі доведеться їхати самій, бо зі мною хочуть зустрітися критики і я не можу їм відмовити. Це ж дуже важливо.

— Що ж, гаразд.

— Вони вже чекають на мене. Отож до завтра!

Він вийшов, і Джулія залишилася у вбиральні з Іві. Сукня, яку вона вирішила одягти з нагоди прийому в Доллі, лежала на кріслі. Джулія наклала на обличчя крем.

— Іві, завтра вранці мені подзвонить містер Феннел. Скажи йому, будь ласка, що мене немає вдома.

Іві глянула у дзеркало й перехопила погляд Джулії.

— А якщо він подзвонить ще раз?

— Мені не хочеться засмучувати цього сердешного хлопчика, але боюся, що для нього я віднині буду весь час зайнята.

Іві голосно чмихнула і, за звичкою, провела під носом вказівним пальцем.

— Зрозуміло, — кинула вона.

— Я завжди вважала, що ти не така дурна, як здаєшся, — мовила Джулія, розтираючи крем. — Навіщо ти розвісила сукню?

— Сукню? Ви ж сказали, що одягнете її сьогодні.

— Заховай її. Я нікуди не поїду без містера Госселіна.

— Відколи це ви так стали робити?

— Замовкни, стара відьмо. Подзвониш і скажеш, що в мене розболілася голова і я поїхала додому, але містер Госселін прийде, якщо зможе.