XXVII

Репетиції тривали вже третій тиждень, коли Роджер повернувся з Австрії. Він вирішив день-два провести в Лондоні, а потім поїхати в Шотландію, до своїх друзів. У день його приїзду Майкл зранку був зайнятий у театрі, і Джулія зустрічала його сама. Коли вона почала одягатися, щоб поїхати на вокзал, Іві, чмихаючи, як завжди, сказала їй, що вона так старанно чепуриться, наче збирається на побачення з нареченим. Джулія хотіла, щоб Роджер пишався нею; походжаючи по перону в літньому платтячку, вона й справді мала вигляд молодої, гарної дівчини. Здавалось, вона зовсім не помічає зацікавлених поглядів чоловіків. Втім, це тільки так здавалось…

Роджер провів місяць на Карінтійських озерах і дуже засмаг, але прищики з його лиця так і не зійшли; крім того, він трохи схуд. Джулія радісно обняла його й поцілувала. Він злегка усміхався.

По обіді Джулія спитала його, чи не хоче він піти в театр або в кіно, та він відповів, що воліє побути вдома.

— От і гаразд, — сказала вона, — посидимо з тобою, побалакаємо.

Незабаром Роджер мав вступати до Кембріджу, отже, йому час уже було вирішити, ким він хоче стати. Майкл побоювався, що в університеті Роджер пробайдикує всі роки, а потім працюватиме клерком у якійсь конторі або, чого доброго, ще стане актором. Вважаючи, що Джулія тактовніша за нього й має більший вплив на сина, він попросив її змалювати Роджерові принади служби в Форін-офісі[37] й блискучі перспективи адвокатської кар’єри. Джулія вирішила, що їй це вдасться зробити. Під час обіду вона намагалася вивідати в Роджера хоч що-небудь про його перебування у Відні. Але він відповідав скупо й неохоче.

— Що робив? Те, що й усі. Відвідував пам’ятні місця, зубрив німецьку мову. Вештався по пивничках. Часто ходив в оперу.

«Цікаво, чи були в нього якісь любовні пригоди?» — подумала Джулія.

— Принаймні ти ж не заручився з якою-небудь віденською красунею?

Роджер уважно глянув на неї. Здавалося, він бачить, куди вона гне. Дивно: хоч він її син, вона не почувала себе вільно в його товаристві.

— Ні. В мене не вистачало часу для таких дурниць.

— Ну, а театри ти, напевно, обійшов усі.

— Та був у двох чи трьох.

— Бачив що-небудь таке, що могло б зацікавити мене?

— Одверто кажучи, я над цим не замислювався.

Відповідь його могла б і образити, але він сказав це, усміхаючись, і усмішка ця була дуже мила. Джулія в котрий уже раз подумала: як це могло статися, що він успадкував так мало вроди від Майкла й так мало її привабливості? В нього було гарне руде волосся, але світлі вії надавали його обличчю якогось бездумного виразу. І один тільки бог знає, звідки в нього така незграбна фігура. Йому минуло вісімнадцять, отож час уже було стати хоч трохи кращим. Він був якийсь апатичний, йому бракувало материної енергії. Джулія уявила собі, як жваво розповідала б вона про свої враження після шести місяців, прожитих у Відні. Боже, та навіть про відвідини матері й тітки в Сен-Мало вона так майстерно оповідала, що всі, хто слухав її, реготали до сліз і казали потім, що це справжня комедія, а Джулія в цей час думала, що багатьом драматургам така комедія навіть не снилася. І ось вона розповіла про це Роджерові. Юнак вислухав її спокійно, мляво усміхаючись; але Джулія зрозуміла, що її розповідь його зовсім не зацікавила. Вона гірко зітхнула в думці. Бідолаха, він, певно, зовсім позбавлений почуття гумору. Потім, скориставшись з якогось його зауваження, Джулія заговорила про нову п’єсу. Вона переказала її зміст і розповіла, як працює над роллю; схарактеризувала акторів і описала декорації. Потім їй спало на думку, що вона, власне, розповідає тільки про себе й свої інтереси. Вона не могла зрозуміти, як це сталося, і в неї закралася підозра, що Роджер навмисне поводився так, аби вона якнайменше розпитувала про його справи. Але Джулія одразу ж відкинула це припущення. Ні, йому не вистачило б розуму на це.

Трохи згодом, коли вони вже сиділи у вітальні й курили, слухаючи радіо, Джулія, начебто між іншим, зронила заздалегідь приготовлене запитання:

— Скажи, ти вже вирішив, який фах обереш собі?