Дейв пройшла крізь ворота, поправляючи свій придуркуватий маленький капелюшок. Напевно, Даяна відбивалася.
— Удавай огиду, — прошепотіла я.
— Що за безлад, — озвалася вона, виходячи з убиральні. Це було непогане наслідування Даяниного тону, щоправда, бракувало акценту. Та незабаром це вже не матиме значення.
— Що там? — це була одна зі стюардес туристичного класу.
Ми відійшли вбік, аби вона могла подивитись, і Дейв штовхнула її всередину. Пінкі вигулькнула дуже швидко.
— Ми забарилися на кілька хвилин, — повідомила вона. — На тому боці змарнували п’ять хвилин.
— П’ять? — верескнула Дейв-Даяна.
Я почувалася так само. На нас іще чекали сто три пасажири.
— Ага. Вони не впоралися з керуванням після того, як ти проштовхнула крізь портал мою голубоньку. Цей час знадобився, щоб переналаштуватися.
До такого звикаєш. По обидва боки воріт час завжди плине з різною швидкістю, однак залишається послідовним — з минулого до майбутнього. Щойно ми почали Викрадення, коли я ввійшла до кімнати Сондерґард, повернутися в минуле там чи тут стало неможливо. Тут, у 1979-му, на все про все ми мали рівно дев’яносто чотири хвилини. А з протилежного боку не могли підтримувати портал довше ніж три години.
— Коли ти пішла, скільки минуло часу від сигналу тривоги?
— Двадцять вісім хвилин.
Звучало це кепсько. Знадобиться принаймні дві години, щоб налаштувати цих зануд. Якщо припустити, що у 1979-му більше не буде затримок, нам, можливо, вдасться впоратись. Але затримки траплялися завжди. Я здригнулася від самої думки про те, у що вплутуюсь.
— Отже, часу на ігри більше немає, — сказала я. — Пінк, повертайся до туристичного салону й поклич сюди обох дівчат. Скажи їм, нехай ідуть по черзі, і скажи, що у нас тут проблема. Ти знаєш цю частину.
— Ледве стримую сльози. Зрозуміла.
Вона поспіхом кинулася до хвостової частини. Майже одразу з’явилася перша стюардеса. Її привітна фірмова усмішка «Сан-Белт» застигла на обличчі, але зараз у неї стиснеться все всередині. О Господи, просто зараз!
Я взяла її за лікоть і потягнула за завісу попереду. Вона засапано дихала.
— Ласкаво просимо до сутінкової зони, — сказала я і притиснула пістолет їй до голови.
Дівчина зомліла, і я впіймала її. Пінкі та Дейв допомогли мені запхати її у ворота.
— Фух! Ця клята штука блимає.