— Гаразд, — сказав КЦК. — Я передам вам рекомендацію. Шкода, джентльмени, що завтра ви не будете присутні під час запуску.

Колвін повернув голову до Білла Монтґомері, котрий вигукнув із протилежного боку салону:

— Здається, я бачу Лонг-Айленд!

— Білле, — запитав Колвін, — скільки компанія цього року заробила на модернізації C-12B?

Монтґомері зробив ковток і витягнув ноги у просторому салоні «ґольфстріма».

— Думаю, близько чотирьохсот мільйонів, Родже. Чому цікавишся?

— А Агентство колись розмірковувало про те, щоб звернутися до когось іншого після… після?..

— Дурня, — втрутився Том Вайскотт, — куди їм ще податися? Ми тримаємо їх за яйця. Кілька місяців вони розмірковували про це, а потім знову приповзли до нас. Ти найкращий у країні розробник пристроїв із кумулятивним зарядом і твердого самозаймистого палива, Родже.

Колвін кивнув, трохи погрався зі своїм калькулятором і заплющив очі.

Сталева поперечина притискалася до його колін, а машинка їхала дедалі вище. Повітря зробилося розрідженим і холодним, скрегіт коліщаток на рейках обернувся вереском, коли американські гірки перевалили за познач­ку дев’ять з половиною кілометрів.

Якщо тиск у кабіні впаде, зі стелі опустяться кисневі маски. Будь ласка, надійно зафіксуйте їх над ротом і носом і дихайте звично.

Колвін подивився вперед на жахливий підйом американських гірок, відчуваючи наближення вершини й порожнечі за нею.

Невеличкі конструкції, що поєднують переваги кисневого балона і маски, назвали ПППП — персональний пристрій подачі повітря. ПППП чотирьох із п’яти членів екіпажу підняли з дна океану. Усі були активовані. Кожен із них скористався двома хвилинами сорока п’ятьма секундами подачі кисню з можливих п’яти хвилин.

Колвін спостерігав, як наближається перший підйом американських гірок.

Пролунав різкий металевий звук, і машинки, смикнувшись, подолали вершину і злетіли з рейок. Люди позаду Колвіна кричали не змовкаючи. Він нахилився вперед і схопився за захисну поперечину, коли машинка кинулась у майже п’ятнадцятикілометрову прірву. Розплющив очі. Коротенький погляд в ілюмінатор «ґольфстріма» підказав, що тоненькі смужки кумулятивного заряду, які він установив, із хірургічною точністю чистісінько зрізали ліве крило. Частота гуркоту переконувала, що від правого крила залишився уламок, поверхні якого вистачало, щоб підтримувати трохи меншу за максимальну крейсерську швидкість. Дві хвилини сорок п’ять секунд плюс-мінус чотири секунди.

Колвін потягнувся до свого калькулятора, але той уже літав салоном, наштовхуючись на торнадо пляшок, келихів, подушок і тіл, що не були надійно пристебнуті. Вереск був дуже гучний.

Дві хвилини й сорок п’ять секунд. Часу вистачить, аби подумати про багато речей. І можливо, тільки можливо, після двох із половиною років нічних жахіть — часу виста­чить, щоб задрімати без сновидінь. Колвін заплющив очі.