Книги
Кров Амбера
Я повернувся з їжею і випивкою. Приволік заодно і спальний мішок.
Я почав підніматися по сходах, потім зупинився.
— Ти ж ще й сам на знаєш, чого хочеш? — Запитав я. — Так?
Він посміхнувся.
— Не будь занадто самовпевненим.
Вибравшись, я подивився на великий валун, яким колись замурували мене. Раніше я подумував відплатити послугою на послугу. Я міг прорахувати швидкість плину часу, з"явитися і прибрати його, коли Люк знову встане на ноги. Таким чином він буде позбавлений можливості зникнути звідси. Однак, я вирішив цього не робити, не тільки тому, що я був єдиним, хто знав, що він тут знаходиться, але й тому, що якщо зі мною щось трапиться, він помре з голоду. Крім того, якщо б я заточив його, він не зміг би викликати мене через Карта, коли встане на ноги. У всякому разі, хід моїх думок був саме таким.
Тим не менш, я нагнувся, взявся за валун і підкотив його ближче до отвору.
— Мерль! Що ти робиш? — Пролунало знизу.
— Шукаю хробаків для риболовлі, — відповів я.
— Гей, кинь! Не…
Я засміявся і підкотив валун ще ближче.
— Мерль!
— Мені спало на думку, а раптом тобі захочеться закрити двері, якщо піде дощик, — сказав я. — Але він надто важкий, чорт забирай. Забудь про це. Не хвилюйся.
Я повернувся і стрибнув з уступу. Про себе, я вирішив, що зайвий адреналін в крові може піти йому на користь.
8
Спустившись з гори, я продовжував йти назад до того місця, де деякий час тому роздобув драбину.
Опинившись під захистом відрогів скелі, я дістав одну з порожніх карт. Час спливав. Вивудивши олівець, я виявив, що грифель зламаний. Довелося витягувати меч, який був завдовжки з мою руку. Однак, він згодився і для заточування олівця.
Хвилину-другу потому я розклав карту перед собою на плоскому камені і намалював свою кімнату в Лісовому Будинку; руку мою водив почасти й Логрус. Довелося працювати не поспішаючи, вкладаючи в малюнок необхідні відчуття. Нарешті, завершивши його, я встав. Малюнок був хороший, і він був готовий. Я відкрив мозок і дивився на свою роботу до тих пір, поки вона не стала реальністю. А потім пройшов до кімнати. І як раз в цей момент згадав дещо, про що хотів запитати у Люка, але було вже надто пізно.
За вікном тіні дерев витягнулися на схід. Я явно пропадав більшу частину дня.
Озирнувшись, я помітив на прибраному тепер ліжку листок паперу, придавлений краєм подушки, щоб його не знесло протягом. Я підійшов до ліжка і підняв його, струснувши перед цим лежачий поверх нього блакитний гудзик. Написано було по-англійськи. Записка свідчила: «Поклади гудзик в безпечне місце, поки він тобі не знадобиться. Я не раджу особливо розгулювати з ним. Сподіваюся, що вчинила правильно. Думаю, дуже скоро я тебе знайду. До скорого побачення.»