— А тепер, ти говорив, що в тебе є відомості, життєво важливі для інтересів Амбера, — нагадав я йому. — Не бажаєш ти поділитися зі мною ними?

— Поки що ні, — посміхнувся він.

— Я думав, ми домовилися саме так.

— Ти ще не вислухав всієї історії. Нас перервали.

Я похитав головою, але довелося визнати його правоту.

— Гаразд, нас перервали. Але розкажи мені все до кінця.

— Я повинен швидше стати на ноги, взяти Замок і звільнити матір.

Я кивнув.

— Після того, як ми врятуємо її, відомості твої.

— Гей, хвилиночку! Ти вимагаєш занадто багато!

— Тільки не за те, чим плачу.

— Схоже, ніби я купую кота в мішку.

— Так, вважаю, схоже. Але повір, ці відомості того варті.

— А що, якщо їх цінність зменшились, поки я чекаю?

— Ні, я тут розрахував своєчасність. Моє одужання займе всього пару днів по часу Амбера. Я не можу уявити, щоб справи пішли так швидко.

— Люк, це починає бути схожим на якийсь обман.

— Так, — погодився він, — але він піде на благо і Амбера, і тобі самому.

— Це погіршує становище. Я не можу уявити, щоб ти видав ворогові що-небудь подібне.

Він зітхнув.

— Цього може навіть вистачити, щоб зняти мене з гачка, — додав він.