Подумки повернувшись в будинок Білла Рота, я почув запитання кілька разів. В якості Джорджа Хансена вона задала його як ніби між іншим, і я збрехав; і в якості Мег Девлін в ліжку, вона, нарешті, домоглася, щоб я чесно відповів, як звуть мою матір.
Коли я, нарешті, повідомив їй, що мою матір звуть Дарою, вона заговорила менш стримано. І попередила щодо Люка. І тоді ж виявилося, що вона може погодитися розповісти ще багато чого, якби нашу розмову не перервало прибуття чоловіка справжньої Мег.
До чого ж тут ключ? Я довів, що походжу від Дворів Хаосу, на які вона жодного разу не посилалася. І все ж це якимось чином було важливо.
У мене виникло відчуття, що відповідь — ось вона, зовсім поруч, але я не можу дізнатися її, поки не сформулюю потрібне питання.
Вистачить. Тут я забуксував. Знання, що їй відомо про мою причетність до Двору, все одно нічого не говорило. Вона також явно знала про мій зв"язок з Амбером, і тут теж було все неясно.
Значить, поки залишимо це питання і повернемося до нього пізніше. Мені потрібно ще обмізкувати силу-силенну речей. Принаймні, у мене тепер набралося безліч питань до неї для наступної зустрічі, а я був упевнений. що ми ще зустрінемося.
Тут мені спало на думку ще дещо. Якщо вона взагалі хоч якось захищала мене, то це відбувалося часто і негласно. Вона надала мені безліч відомостей, які я вважав правдивими, але які я ніяк не міг перевірити. Від дзвінків і таємничості в Нью-Йорку до вбивства мого єдиного можливого джерела інформації в закутках Смерті. Вона насправді більше заважала, ніж допомагала. Можна було припустити, що вона з"явиться знову і обтяжить мене своєю підмогою в самий невідповідний момент.
Тому замість роботи над вступним словом для Рендома, я протягом наступної години або навіть двох, обдумував природу істоти, здатної вселятися в особистість і брати на себе управління нею. Це, як виявилося, можна було виконати лише обмеженим числом способів, і я швидко звузив діапазон, врахувавши все, відоме мені про її природу, за допомогою засвоєних від дядька прийомів. Коли мені здалося, що я все вирахував, я дещо відступив і поміркував над тим, які ж сили повинні тут діяти.
Від сил я перейшов до тонічних вібрацій їх проявів. Застосування голої енергії хоча і видовищне, але марнотратне і дуже втомливе для оператора, не кажучи вже про те, що з естетичної точки зору це варварство. Краще підготуватися заздалегідь.
Я збудував усне формулювання і відредагував його в форму заклинання. Сухе, ймовірно, ще більше скоротив би його, але в цих справах є точка зменшення віддачі, а свої я розрахував до такої міри, де вони будуть брати участь, якщо вірні мої головні здогадки. Потім я звірив його і зібрав. Заклинання вийшло досить довгим.
Надто довгим, щоб цілком відбарабанити його, якщо я хоча б наполовину буду поспішати так, як мені видається. Вивчивши заклинання, я побачив, що три чеки, ймовірно, втримаються, хоча краще, щоб було чотири.
Я викликав Логрус і витягнув язичок енергії з його мінливого візерунка. А потім повільно і чітко вимовив заклинання, задавши чотири обраних мною ключових слова. Коли заклинання було вимовлено повністю, ліс навколо став абсолютно нерухомий. Заклинання висіло переді мною, немов покалічений метелик, зітканий з звуку і кольору, спіймане в синтетичну павутину мого особистого бачення Логруса.
Я відігнав бачення і відчув, як розслабився мій язик. Тепер не тільки вона буде здатна влаштувати неприємний сюрприз.
Я зупинився, щоб випити води. Небо стало темніше, і повернулися дрібні звуки лісового життя. Я подумав, чи вже зв"язалися з нашими Фіона і Блейз, і як там справи в місті у Біла Рота. Потім я прислухався до хрускоту гілок. Раптово у мене виникло відчуття, що за мною стежать — не холодний дотик, яке буває, коли спостерігають через Карта, а просто відчуття втуплених в мене пари очей. Я здригнувся. Це все через постійне очікування нападу ворогів…
На всяк випадок я витягнув меч і поїхав далі. Ніч була рання, і попереду залишалося все ще більше миль, ніж позаду.
Весь вечір я залишався насторожі, але не побачив і не почув нічого несприятливого. Невже я помилився щодо Ясри, Шару Гаррула і навіть Люка? І за моєю спиною готується до нападу загін вбивць? Я час від часу зупиняв коня і прислухався. Але не чув нічого особливого, нічого такого, що можна було б прийняти за шум погоні. Потім я згадав про блакитний гудзик у кишені. Чи не був він маяком для цього невідомого чародія? Мені дуже не хотілося позбавлятися від цієї штуки, так як я передбачав для неї безліч можливих застосувань. Крім того, якщо вона вже налаштована на мене, що, ймовірно, правда, то я не бачив жодної вигоди в тому, щоб позбутися її зараз. Перш, ніж я стану позбавлятися від наслідків впливу блакитного каменю, я сховаю гудзик в якомусь надійному місці. А до того часу не було ніякого пуття робити з ним ще щось.
Небо продовжувало темніти, і на ньому невпевнено з"явилося кілька зірок. Ми з Димом ще більше сповільнили рух, але дорога залишалася гарною, а її бліда поверхня була достатньо добре видною, щоб не представляти ніякої небезпеки. Я почув праворуч ухання сови, а опісля майже одразу побачив, як темний силует птиці пронісся на невеликий висоті серед дерев. Це була б безсумнівно сприятлива для нічної верхової прогулянки ніч, якщо тільки не придумувати собі страхи і не уявляти, що ти переслідуваний ними. Я люблю запахи осені і лісу, і тому твердо вирішив спалити пізніше кілька листів в багатті під час зупинки заради того, щоб вдихнути цей гострий аромат, так несхожий на все, що я знаю.
Повітря було прозоре і чисте. Стукіт копит, наше дихання і вітер здавалися єдиними звуками по всій окрузі, поки ми не злякали трохи пізніше оленя, після чого довго ще не стихав тріск ламких гілок, Трохи пізніше ми проїхали через невеликий, але міцний дерев"яний міст, і нічого не затьмарювало дорогу. Звідси починався підйом, і ми повільно, через постійне петляння, забиралися все вище і вище. Тепер крізь переплетіння гілок стали видні численні зірки, і небо було на диво чисте. У міру того, як я піднімався, листяні дерева все більше відступали, а хвойні стали зустрічатися частіше. Сильніше тепер відчувався і нічний вітерець.
Зупинки я вирішив робити частіше, щоб дати відпочити Диму, а також самому вслухатися в навколишню тишу і перекусити взятими в дорогу припасами. Їхати вирішив щонайменше до сходу місяця, який вирахував ще минулої ночі, після мого від"їзду з Амбера. Якщо я зумію дотягнути до цього моменту, не влаштовуючи привалу, решта колії до Амбера завтра вранці буде сущою дрібницею.
Фракір один раз слабо запульсував у мене на зап"ясті. Але, чорт візьми, це траплялося часто навіть під час вуличного руху, коли я заважав кому-небудь проїхати. Можливо, повз нас прослизнула голодна лисиця, подивилася на мене і пошкодувала, що я не ведмідь. І все ж я залишався на місці довше, ніж зазвичай, готовий до нападу і з усіх сил намагаючись не показати цього.