— Він не схожий на Лабіринт в Амбері, — зауважив я.

— Так, — підтвердила вона. — Він чимось схожий на Логрус?

— Взагалі-то ні. Логрус постійно змінюється. І ще, він ніби більш поламаний, тоді як цей складається здебільшого з кривих і вигинів.

Я ще раз придивився до нього, а потім повернув їй дзеркало.

— Цікаве заклинання на цьому дзеркальці, — зауважив я, так як розглянув також і його, поки тримав.

— І набагато більш складне, ніж ти думаєш, — відгукнулася вона. — Тому що там насправді не туман. Дивись.

Вона підійшла до початку Лабіринту, поблизу від величезного дерева, де зробила такий рух, немов збиралася поставити ногу на яскраву рису. Однак, перш, ніж це сталося, вгору вдарив невеликий електричний заряд і пішов у її підошву. Вона швидко відсмикнула ногу.

— Він відкидає мене, — сказала вона. — Я не можу ступити на нього. Спробуй ти.

Щось у її погляді мені не сподобалося, але я підійшов до місця, де стояла вона.

— Чому твоє дзеркальце не може показати самий центр цієї штуки? — раптом запитав я.

— Здається, опір наростає з поглибленням в нього. У центрі він найсильніший, — відповіла вона. — А от чому, не знаю.

Я завагався ще з мить.

— Крім тебе ще хто-небудь пробував?

— Я приводила сюди Блейза, — відповіла вона. — Його він теж відкинув.

— І він єдиний, хто ще бачив це?

— Ні. Я приводила і Рендома. Але він відхилив пропозицію спробувати. Сказав, що не прагне в даний момент експериментувати з цим.

— Це обачно. При ньому був тоді камінь?

— Ні, а що?

— Просто цікаво.

— Подивимося, як він поступить з тобою.