Однак нічого не відбувалося, попередження не повторилося, і через деякий час я рушив далі. Я повернувся до думки натиснути на Люка, або, якщо вже на те пішло, на Ясру. Думку цю ще рано було називати планом, так як в ній відсутні майже всі частини. Чим більше я думав про це, тим божевільнішою вона мені здавалася. Хоча б тому, що потенційно вирішувала масу проблем. Потім непослідовно я подумав, чому не створити Карту Білла Рота, так як раптово відчув необхідність поговорити з хорошим адвокатом. Перш, ніж ця справа закінчиться, мені цілком може знадобитися людина для ведення захисту в мою користь. Але зараз занадто темно, щоб малювати… та й немає поки справжньої необхідності. Насправді ж я просто хотів поговорити з ним, ввести його в курс справи і дізнатися точку зору людини, безпосередньо до подій непричетної.

У наступну годину Фракір не подавав більше жодних знаків попередження. Потім дорога попрямувала злегка під ухил, і незабаром попалася укрита від вітру ділянка, де стояв густий запах сосен. Я продовжував міркувати про чаклунів і квіти, про Колесо-Привид і пов"язані з ним проблеми, про ім"я істоти, що займала не так давно тіло Вінти. Було також і багато інших думок, деякі з яких будили спогади далекого минулого…

Багато часу опісля, коли крізь гілки позад мене просочився промінчик місячного світла, я вирішив зупинитися на нічліг і пошукати для цього місце. При цьому я дозволив Диму трохи напитися з струмка, який зустрівся по дорозі. Приблизно чверть години потому я помітив праворуч те, що могло виявитися багатообіцяючим містечком, і тому з"їхав на узбіччя і попрямував в ту ж сторону.

Місце виявилося не таким хорошим, як мені здалося, і я поїхав далі в ліс, поки не знайшов пристойну галявину. Потім я спішився, розсідлав Дима і стриножив його, прив"язавши, обтер його попоною і дав трохи вівса. Потім дочиста вишкріб мечем невелику ділянку землі, викопав у центрі яму і розвів в ній багаття. Щоб розпалити сучки, довелося застосувати заклинання, так як лінь було возитися з добуванням вогню. Коли з"явилися іскри, я підкинув кілька жмень листя, згадавши свої недавні думки.

Розстеливши плащ, я сів на нього спиною до стовбура дерева середньої величини і з"їв бутерброд з сиром, запивши його водою і набираючись в той же час рішучості зняти чоботи. Меч лежав на землі поруч зі мною. Мускули почали розслаблятися, запах від багаття навівав ностальгічні думки. Наступний бутерброд я підігрів над вогнем.

Довгий час я сидів і ні про що не думав. Поступово, ледь помітними імпульсами, я відчув, як дійшло до рук і ніг м"яке вивільнення від втоми. Перед тим, як повністю віддатися відпочинку, я вирішив зібрати хмизу. Але по-справжньому я тепла не потребував. Було зовсім не холодно. Вогонь потрібен був мені лише для того, щоб не відчувати себе в самоті.

Однак я змусив себе піднятися на ноги і піти в ліс. А осільки я все одно встав, то провів довгу і детальну розвідку місцевості. Хоча, якщо чесно визнати, встати мене спонукало головним чином бажання відійти і полегшитися. Помітивши якесь мерехтіння світла далеко на північному сході, я зупинився, перервавши обстеження навколишнього лісу. Що це? Чийсь табір? Відображення місячного світла у воді? Факел? Вогник блимнув лише раз, і я не зміг виявити його знову, хоча щосили крутив головою, зробивши назад кілька кроків і потім пройшов навіть на деяку відстань в тому ж напрямку.

Нарешті мені перехотілося ганятися за якимись блукаючими вогниками і проводити ніч на ногах. Я обмежився перевіркою лінії огляду з боку свого табору. Моє невелике багаття навіть з цієї відстані було ледь видно. Я обійшов свій табір навколо, повернувся на місце і знову розтягнувся біля вогню. Багаття вже згасало, і я вирішив дозволити йому догоріти. Загорнувшись у плащ, я прислухався до тихого шепоту вітру.

Я заснув швидко. Чи довго я спав — не знаю. Ніяких снів не пам"ятаю.

Мене розбудило шалене пульсування Фракіра. Я трохи прочинив очі й обернувся, немов би у сні, причому моя права кисть впала поблизу від руків"я меча. Дихання я притримував в колишньому ритмі. Я почув і відчув, що піднімається вітер, і побачив, що він роздмухує не встиглі згоріти вуглинки до такої міри, що вогонь розгорівся знову. Однак, навколо нікого не було видно. Я напружив слух, вловлюючи найменші звуки, але почув тільки шурхіт вітру та потріскування від багаття.

Здавалося дурним тоном схоплюватися і займати оборону, коли я не знав, з якого боку наближається небезпека. До того ж, поступивши так, я міг виявитися мішенню. З іншого боку, я навмисно розстелив плащ так, щоб лягти, маючи за спиною велику сосну з низькими гілками. Для будь-кого було б досить важко наблизитися до мене з тилу, не кажучи вже про те, щоб проробити це безшумно. Тому ззаду напад, здається, мені не загрожував.

Я злегка повернув голову і подивився на Дима, який розпочав, здається, проявляти ознаки занепокоєння. Фракір продовжував пульсувати, поки я не наказав йому затихнути, так як це тепер тільки відволікало мене.

Дим пряв вухами і мотав головою, роздуваючи ніздрі. Поспостерігавши, я помітив, що увагу його направлено вправо від мене. Він почав відступати на інший бік галявини, потягнувши за собою довгу прив"язь.

Я згадав розташування дерев і кущів у тому напрямку і вирішив дати нападаючому можливість підкрастися ближче, перш ніж самому вступити в гру. Думка викликати Логрус і підготувати магічну атаку я відкинув. Це вимагало б трохи більше часу, ніж, по-моєму, у мене залишалося. До того ж, судячи з поведінки Дима і того, що я чув, наближалася, здається, тільки одна істота. Я вирішив, все ж, при першій можливості, застосувати деякі заклинання, як оборонні, так і атакуючі. Складність полягала в тому, що для того, щоб розробити дійсно пристойну серію заклинань, відпрацювати і відрепетирувати їх, щоб застосувати в будь-який момент, потрібно витратити кілька днів. До того ж вони мають звичай через кілька днів втрачати силу. Іноді вони можуть протриматися довше, іноді трохи менше, в залежності від тієї кількості енергії, яку в них вкладено і від магічного клімату в тому Відображенні, де дієш. Ці чималі витрати часу і енергії не виправдовуються, якщо ти не знаєш, у якій певний обмежений період часу знадобляться тобі твої заклинання. З іншого боку, хороший чаклун про всяк випадок повинен мати хоч одне заклинання на випадок нападу і одне для втечі. Але я взагалі-то трохи ледачий, не кажучи вже про те, що порядком безтурботний і до недавнього часу не відчував ніякої потреби в подібній системі. А в недавній час у мене не було можливості займатися цим.

Тому тепер будь-яке можливе застосування Логруса, якби я його викликав, призвело б до того, що я попросту витрачу чимало сил, керуючи ним.

Нехай нападник підкрадеться ще ближче, і він зіткнеться з холодною сталлю та зашморгом.

Тепер я явно чув, що істота наближається, до мене доносився тихий шерех соснової хвої. Ще кілька кроків, ворог… Давай. Це все, що мені потрібно. Увійди в межі досяжності.

Він зупинився. Я розчув рівне тихе дихання.

А потім долинув тихий шепіт:

— Тепер ти вже повинен дізнатися про мене, чародій, так як у нас у всіх є свої маленькі хитрощі. До того ж я знаю джерело твоїх.