— Ясріка?
— Мого аристократа. Графа Кронклефа.
— А що подумав про цю подію Його Величність Меніллан?
— А він так і не дізнався. У той час він лежав на смертному одрі. А незабаром помер. Тому-то їй і знадобився Ясрік. Він був начальником палацової варти, а його брат — генералом. Коли Меніллан сконав, вона скористалася їхньою допомогою і влаштувала переворот. Коли я в останній раз чула про неї, вона була королевою в Кашері і відіслала Ясріка подалі. І так йому й треба. По-моєму, він мітив на трон, але вона не бажала ділити його з ним. І стратила Ясріка разом з братом за якусь зраду. А він був дійсно гарним хлопцем… Хоча і не дуже тямковитим.
— У жителів Кашера є які-небудь… е… надзвичайні фізичні особливості? — Запитав я.
— Ну… — Посміхнулася вона. — Ясрік був хлопець хоч куди. Але я б не стала вживати слово «надзвичайний» по…
— Ні-ні, — перебив я її. — Я хотів сказати, чи немає у них якої-небудь аномалії в роті — іклів, що втягуються, або жала, або чого-небудь в цьому роді?
— Нє-а, — протягнула вона, і я не зміг визначити, це від жару плити вона так зашарілася, або від чогось іншого. — Нічого подібного. Вони скроєні за стандартним зразком. А чому ти питаєш?
— Коли в Амбері я розповідав вам свою історію, то опустив епізод про те, що Ясра вкусила мене, і я ледве-ледве зумів козирнути через якусь впорскнуту нею отруту. Вона відразу паралізувала мене до оніміння кінцівок і позбавила сил.
Вона похитала головою.
— Кашерці нічого подібного зробити не можуть. Але, втім, Ясра, звичайно, не з Кашера.
— О? Звідки ж вона?
— Не знаю. Але вона іноземка. Деякі стверджували, нібито її привезли работорговці з якоїсь далекої країни. Інші говорили про те, що вона сама просто одного разу забрела в Кашер і привернула увагу Меніллана. Ходили чутки, що вона чаклунка. Не знаю.
— А я знаю. Ці чутки вірні.
— Справді? Напевно, саме так вона і відвела Ясріка…
Я знизав плечима.
— Скільки часу минуло з часу твого знайомства з нею?
— Гадаю, років тридцять-сорок.
— І вона як і раніше королева Кашера?
— Не знаю. Я в тих краях давненько не бувала.