Вона почала танути, явно не здогадуючись, що вже занадто пізно. Вона не могла переміститися, не обезголовивши себе.

Потім їй довелося це визнати. Я почув короткий хрип, і вона ступнула назад, стала непрозорою, втратила свій ореол, впустила Карту і вчепилася в стягуючий її шию дріт.

Я підійшов до неї, наклав руку на фракіра, і той відмотав один кінець від сучка і обвився навколо мого зап"ястя.

— Добрий вечір, Ясра, — привітався я, відсмикуючи її голову назад. — Випробуєш ще раз отруйний укус, і тобі знадобиться шийний корсет. Зрозуміла?

Вона спробувала було заговорити, але не змогла. І просто кивнула.

— Я маю намір трохи приспустити зашморг, — повідомив я її, — щоб ти змогла відповідати на мої запитання.

Я послабив здавлюючого її горло фракіра. Вона тут же закашлялась і кинула на мене погляд, здатний перетворити пісок в скло. Її магічний візерунок абсолютно розтанув, і тому я дозволив Логрусу забратися геть.

— Чому ти переслідуєш мене? — Запитав я її. — Я що-небудь для тебе значу?

— Син погибелі! — Вилаялася вона і спробувала плюнути мені в обличчя, але для цього у неї, мабуть, надто пересохло в роті.

Я злегка натягнув фракіра, і вона знову закашлялась.

— Неправильна відповідь, — докорив я її. — Спробуй ще раз.

Але тут вона посміхнулася, і її погляд перемістився на якусь точку у мене за спиною. Не даючи фракіру ослабнути, я ризикнув швидко озирнутися. Повітря позаду і праворуч від мене почало мерехтіти, явно готуючи грунт для чийогось проходу по Карті.

В даний момент я не відчував себе здатним впоратися з додатковою загрозою, і тому засунув руку в кишеню і витягнув жменю власних Карт. Верхньою виявилася Флора. Відмінно. Підійде.

Я штовхнув до неї свою думку, крізь слабке світло, за обличчя на Карті. Відчувши її відвернуту чимось увагу, я зрозумів, що незабаром воно змінилося раптової пильністю.

Потім:

— Так?..

— Проведи мене! Швидше!

— Це терміново? — Запитала вона.

— Та вже краще тобі повірити в це, — відгукнувся я.

— Е… Добре. Переходь.