Валун тепер зарухався швидше, і часу не залишалося навіть на прокляття, так як мій мозок посилено запрацював, зосередившись на розробці плану необхідних дій.

Я викликав образ Логруса, і він отримав форму у мене перед очима. Я піднявся на ноги, все ще притискаючись до стіни, і почав рухати руками в відповідності до трохи безсистемних двох відгалужень цього фантома. До того часу, як я домігся задовільної стиковки, шум нагорі припинився.

Отвір тепер був вільним. Через кілька секунд ліхтар підвели і піднесли до нього.

Я ступив у центр печери і витягнув руки. Коли в полі зору наді мною з"явилися темні постаті невисокого зросту, мій початковий план був повністю скасований. Обидва тримали в правих руках оголені кинджали. І ні той ні інший не був схожий на Люка.

Я потягнувся вперед логрусовими відростками і взяв обох за горло. І здавлював до тих пір, поки вони не звалилися. Я потримав їх ще трохи, потім відпустив.

Коли вони впали, зникнувши з поля зору, я зачепився за край отвору світлими від напруги силовими лініями і підтягнувся по них наверх. Діставшись до лазу я зупинився, щоб підібрати згорнутого петлею над самим входом фракіра. Ось це-то і було моєю пасткою. Люку або комусь іншому довелося б при спуску сюди ступнути в петлю, готову миттєво затягнутися навколо нього.

Однак, тепер…

По схилу праворуч від мене простягнулася вогненна доріжка. Це впав ліхтар, розбився, і пролилося пальне, яке перетворилося на палаючий струмочок. По обидві сторони від нього лежали придушені мною типи. Валун, який затуляв лаз, покоївся зліва і трохи позаду від мене. Я залишався, де був — голова і плечі над отвором, опертий на лікті, з танцюючим перед очима Логрусом, теплим лоскотання його силових ліній, які все ще залишалися продовженням моїх рук, і факіром, переповзаючим з лівого плеча на передпліччя.

Операція вдалася надто легко. Я не міг собі уявити, щоб Люк довірив якійсь парі лакеїв допитати, вбити або відвезти мене — якою б не була їхня задача. Ось тому-то я і не виліз повністю, а просканував нічний простір з порівняно безпечного спостережного пункту.

І зрозумів, що вчинив обачно. Бо біля печери в цю ніч крім мене і двох небіжчиків був ще хтось. Незважаючи на згасаюче світіння вогненної доріжки, навкруги було досить темно, і звичайний зір відмовлявся служити. Але, коли я викликаю Логрус, то психічний механізм, який являв мені його образ, дозволяв також бачити й інші оточуючі предмети чи нефізичні явища.

Саме завдяки цьому я помітив тінь під деревом зліва від мене, серед інших тіней її навряд чи можна було б помітити. І при ньому був присутній дивний візерунок, що нагадував Лабіринт Амбера; він обертався, немов повільне млинове колесо, простягаючи щупальця пронизаного димом жовтого світла. Вони тягнулися до мене крізь ніч, а я зачаровано стежив, вже знаючи наперед, що зроблю, коли настане потрібний момент.

До мене тягнулися чотири великі щупальця, і підбиралися вони повільно, напомацки. Опинившись за кілька ярдів від мене, вони зупинилися, провисли, а потім метнулися, немов кобри. Я тримав руки вільними і злегка схрещеними, витягнувши вперед логрусові кінцівки. Одним розгонистим рухом я розвів їх, нахилившись сам при цьому трохи вперед. Логрусові маніпулятори вдарили по жовтих щупальцях і відкинули їх, жбурнули назад. Коли це сталося, я відчув лоскіт поблизу ліктів. Потім, використовуючи логрусове продовження правої руки немов меч, я вдарив по візерунку, який ніби завагався, немов по щиту. Почувся короткий різкий зойк, коли його зображення потьмяніло, і я швидко вдарив ще раз, потім вирвався з вхідного отвору і кинувся вниз по схилу, відчуваючи біль у руці.

Зображення, чим би воно не було, розтануло і пропало. Однак до того часу я вже зміг чіткіше розглянути притулену до стовбура фігуру. Схоже, це була жінка, хоча я не міг розібрати рис її обличчя через якийсь маленький предмет, який вона підняла і тримала тепер майже на рівні очей. Побоюючись, що це якась зброя, я вдарив по ньому логрусовими маніпуляторами, сподіваючись вибити зброю з її рук.

І тут же спіткнувся, бо віддача, яка послідувала, пройшла по руці з неабиякою силою. Я, напевно, вдарив по потужному магічному предмету. Але принаймні, я мав задоволення бачити, що дама теж похитнулася. Вона знову видала короткий зойк. Але предмет втримала.

За мить навколо її фігури почало утворюватися слабке багатобарвне сяйво, і я зрозумів, що це за штука. Я тільки що направив силу Логруса проти Карти. Я повинен зараз же дістатися до неї, хоча б заради з"ясування, хто вона така.

Але, все ж кинувшись вперед, я зрозумів, що не встигну вчасно утримати її. Якщо не…

І зірвавши з плеча фракіра, я метнув його вздовж силової лінії Логруса, віддавши йому команду і надаючи на льоту потрібний напрямок.

З нового кута огляду і завдяки оточуючому її тепер слабкому райдужному ореолу, я розгледів, нарешті, обличчя цієї пані. Це була Ясра, та сама, яка мало не вбила мене своїм пам"ятним укусом в квартирі Мелмана. Ще мить, і вона зникне, несучи з собою мій шанс добитися хоч якихось пояснень, від яких могло залежати моє життя.

— Ясра! — Крикнув я, намагаючись порушити її зосередженість.

Це не подіяло, але подіяв Фракір. Моя удавка, палаючи тепер сріблястим світлом, обвилася навколо її шиї і щільно намоталася вільним кінцем на висячий ліворуч від Ясри сук.