Я простояв деякий час біля самого входу в печеру. Ліве плече боліло, і права нога теж поболювала. Якби я зумів приборкати біль до того, як перетворився знову, то малася надія, що більша її частина розсмокчеться в ході анатомічної перетасовки. Однак, сам цей процес мене б сильно втомив. Він вимагає масу енергії, а дворазове перемикання з таким коротким проміжком може порядком виснажити сили, Особливо після моєї сутички зі Стражем. Тому-то я і відпочивав в цій печері, куди привів в кінцевому підсумку перловий тунель, і милувався панорамою, що розкинулася переді мною.

Далеко внизу і зліва виднілася яскраво-блакитна і дуже неспокійна водойма. Хвилі з білими баранчиками набігали в атаках, як камікадзе, на сірі скелі берега, а сильний вітер розсіював їх бризки, і в цьому тумані завис шматок веселки.

Прямо переді мною і нижче лежала щербата і курна земля, час від часу вона здригалася по всій довжині аж до високих темних стін дивовижно величезної і складної споруди, яку я відразу ж охрестив Горменгасом <Горменгас — (Замок Чотирьох Світів), — величезний замок з трилогії Мераїна Пака>. Він представляв собою змішування різних архітектурних стилів і перевищував висотою навіть палац в Амбері, і був досить похмурий на вигляд, немов саме Пекло втілилося в ньому. І стіни будови стримували напад.

У полі під стінами скупчилося чимале військо, більшістю на віддаленій неспаленій ділянці відносно незайманої місцевості із залишками сякої-такої рослинності, хоча і там трава була добре втоптана, а багато дерев повалені. У нападаючих були штурмові драбини і таран, який в даний момент знаходився в бездіяльності, а драбини валялися на землі. Біля підніжжя стін догоряло те, що схоже, колись було цілим зовнішнім містечком. Там же на землі лежали численні фігурки солдатів, які були, як я припустив, втратами атакуючих.

Перемістивши погляд ще далі направо, я наткнувся на ділянку виблискуючої білизни позаду цієї величезної цитаделі. Вона походила на виступаючий край масивного льодовика, і по ній хльостали бурани зі снігу або кристалів льоду, утворюючи пелену, схожу на туман.

Вітер, здавалося, був постійним господарем цих місць. Я чув, як він виє високо над головою. Коли я, нарешті, вийшов з печери і подивився вгору, то виявив, що знаходжуся всього лише посередині масивного кам"янистого схилу пагорба або низької гори — в залежності від точки зору — і з цього незручного місця завивання вітру чулося ще голосніше. За спиною раптово почувся звук «Бух», і коли я обернувся, то не зміг більше відшукати входу в печеру. Після того як я покинув печеру, подорож маршрутом від вогненних двері завершилася, заклинання розпалося, і шлях тут же закрився. Вважаю, я міг би відшукати контур на крутий стіні гори, якщо б захотів, але в даний момент я не відчував такого бажання. На всякий випадок я склав на цьому місці купку каменів, а потім знову озирнувся, вивчаючи подробиці.

Праворуч від мене вигиналася вузька стежка, гублячись серед якихось поставлених сторчма каменів. Я попрямував до них. Відчув запах диму. І не зміг визначити, звідки він долинає — з поля бою або з району вулканічної діяльності внизу. Небо над головою здавалося латаною ковдрою з хмар і світла. Коли я зупинився між двох каменів і повернувся ще раз подивитися на картину битви внизу, то побачив, що нападники розділилися на групи, які понесли драбини до стін. А також зауважив, що з протилежного боку цитаделі піднявся вихор, який віддалено нагадував торнадо, який став повільно рухатися уздовж стін в напрямку проти годинникової стрілки. Якщо це явище продовжить свій шлях, то в кінцевому підсумку дістанеться до атакуючих. Спритно. На щастя, це їх проблема, а не моя.

Я спустився по кам"янистому схилу і розташувався на низькому карнизі. І почав тяжку роботу по зміні вигляду, яка за моїми підрахунками тривала півгодини. Думка про перехід від чогось нормально-людського до чогось рідкісного і дивним, а для деяких, можливо, і жахливому, а можливо, й лякаючого — а потім назад, може здатися деяким огидною. Даремно. Адже ми проробляємо це кожен день, причому різними способами, хіба не так?