Я підібрався ближче до Ясри і обхопив її правою рукою за плечі.

— Навіщо тобі потрібна ця жінка, дивна ти людина? — Запитав чародій. — Вона самий нікчемний предмет я цієї Фортеці.

— Тоді чому ж ти чиниш перепони того, щоб я звільнив тебе від клопоту з нею?

— Ти колекціонуєш марки. А я колекціоную самовпевнених чаклунів. Вона моя, і ти наступний.

Я відчув, як міць знову піднімається проти мене, і крикнув:

— Що ти маєш проти своїх братів і сестер по Мистецтву?

Відповіді не було, але повітря навколо мене заповнився гострими виблискуючими предметами — ножами, сокирами, метальними зірками, битими пляшками. Я вимовив слово для створення останньої захисту, Завіси Хаосу, який підняв навколо мене тріскучу димову завісу. Летячі на мене предмети, потрапивши в неї, миттєво подрібнювались в космічний пил.

Намагаючись перекричати виникаючий від цього гуркіт, я гукнув його:

— Яким ім"ям тебе називати?

— Маска! — Одразу ж відповів чарівник. Не дуже-то оригінально, подумав я. Можливо, можна було очікувати звернення до Джона Д. Макдональда — що-небудь типу «Кошмар в ліловому» або «Кобальтова Маска» <в названих романах Джона Д. Макдональда з серії про Тревіса Мак-Гі, великого детективаа-інтелектуала, завжди присутній якийсь колір>. А, неважливо…

Я тільки що використав останнє захисне заклинання. А також підняв ліву руку, щоб рукав з Картою Амбера виявився прямо перед очима. Справа моє йшла суворо за регламентом, хоч я все ще не розіграв всі свої карти. До цих пір я тільки оборонявся; та крім того, дуже пишався тим заклинанням, яке я залишив в резерві.

— Тобі не буде від неї ніякого пуття, — сказала Маска, коли обидва наших заклинання нейтралізувалися, і він приготувався до нового удару.

— Моє шанування, — повідомив я і закрутив китицями, націливши пальці, направляючі потоки, і виголосив слово для нанесення попереджувального удару. — Око за око! — Крикнув я, коли на Маску обрушилося вміст цілого квіткового магазину, абсолютно поховавши його під самим великим букетом, який я коли-небудь бачив. У повітрі рознісся приємний аромат.

Настало затишшя. Я відчув загасання ворожих сил і подивився на Карту, встановлюючи контакт, і коли мені вдалося це, в купі квітів виникло хвилювання, і Маска піднявся над ними, немов Алегорія Весни.

Ймовірно, моє зображення вже тануло, тому що він пригрозив:

— Я ще доберуся до тебе!

— Приємне за приємне, — відгукнувся я, потім виголосив слово, завершаюче заклинання, і на нього обрушилася гора лайна.

Потім я ступив у хол Амбера, несучи з собою Ясру. Біля буфету стояв Мартін зі склянкою вина в руці і розмовляв з Борсом, сокольничим. Він змовк, коли Борс втупився на мене, а потім повернувся і подивився сам.

Я поставив Ясру на ноги біля дверей. Я не збирався зараз возитися з накладеним на неї закляттям, так як поняття не мав, що з нею робити, якщо визволю її. Тому я повісив на неї свій плащ, пройшов до буфету і налив келих вина, кивнувши мимохідь Борса і Мартіну.

Випивши келих, я поставив його, а потім попередив їх: