— Ти співав?

Донеслося щось подібне стогону, якраз тоді, коли в хол увійшов Рендом і дропп, а за ними виднілася довготелеса фігура безмовного, немов смерть Бенедикта.

— Мерль! — Окликнув мене Рендом. — Що відбувається?

— Не знаю, — похитав головою я.

— Зрозуміло, я поставлю тобі чарочку, — долинув дуже тихо голос Люка.

По центру холу пронеслася вогненна буря. Вона тривала всього мить, а потім на її місці з"явився великий прямокутник.

— Ти ж чаклун! — Обурився Рендом. — Так зроби що-небудь!

— Я не знаю, що це за чортівня, — огризнувся я. — Ніколи не бачив нічого подібного. Це схоже на магію, яка летить навскач закусивши вудила, чорт знає куди.

У прямокутнику став з"являтися силует з людськими обрисами. Форма його визначилася, з"явилися риси, одяг.

… Це була Карта, гігантська Карта, що висіла у повітрі, стаючи реальною. Це був…

Я. Я дивився на власне обличчя, і воно дивилося на мене. Я помітив, що я посміхався.

— Пішли, Мерль, приєднуйся до компанії, — почув я зліва Люка, і Карта стала повільно обертатися навколо вертикальної осі.

Хол наповнився дзенькотом, немов від скляних дзвіночків. Величезна Карта поверталася, поки я не побачив її з ребра — чорний проріз. Потім темна лінія розширилася, заколихались, немов розсувалася завіса, і я побачив ковзаючі за нею різнокольорові клапті інтенсивного світіння. А також побачив гусеницю, яка курила кальян, товсті парасольки і яскраві блискучі поручні…

З щілини простяглася рука.

— Прямо сюди.

Я почув, як у Рендома перехопило подих.

Меч Бенедикта раптово націлився на відкриту сцену. Але Рендом поклав долоню йому на плече і сказав:

— Ні.

У повітрі знову повисла дивна незв"язна музика; вона чомусь здавалася цілком доречною.

— Ходімо, Мерль.