Ще крок і ще, і я пробився, постарів на століття і знову рухаюся, і знаю, що зумію дійти до кінця, незважаючи на те, що наближаюся до Великої Кривої, ділянці важкої, хитрої і довгої. Зовсім не схоже на Логрус. Міць тут синтетична, а не аналітична. Всесвіт, здається, обертається навколо мене. Кожен крок змушує відчувати себе так, немов я тану і повертаюся в фокус, розбираюся на частини і збираюся знову, розсипаюся і складаюся, вмираю і воскресаю заново…

Вперед, вперед… Потім ще три криві лінії, слідом за ними пряма. Я тисну вперед. Запаморочення, темрява. Я весь змок. Кінець лінії. Низка дуг. Поворот. Поворот. Знову поворот…

Коли підняті іскри перетворилися в клітку з блискавок, а ноги знову стали ледве волочитися, я зрозумів, що підходжу до Останньої Вуалі. Нерухомість і жахливий натиск…

Але цього разу я відчував себе якимось зміцненим і пробивався вперед, знаючи, що прорвуся.

Я зумів пробитися, тремтячи з голови до п"ят, і залишилася лише коротка дуга. Однак, ці останні кроки цілком могли виявитися найважчими, враження було таке, ніби Лабіринт, тепер добре вивчивши мене, не хоче відпускати. Я боровся з цим тут, і гомілки мої відчували себе так, ніби в кінці забігу на довгу дистанцію. Два кроки… Три…

Скінчено. Стою не рухаючись. Важко дихаю і тремчу всім тілом. Світ. Спокій. Статичні заряди зникли. Зникли й іскри. Якщо вплив Лабіринту не прибрав настройку блакитних каменів, то я вже й не знаю, на що тоді він здатний.

Тепер, через хвилину, я зможу відправитися куди завгодно. З цієї точки, в цю мить наділення можливостями я міг наказати Лабіринту переправити мене куди завгодно, і опинюся там, де побажаю. Таку можливість навряд чи варто витрачати на позбавлення від прогулянки вгору по сходах і на повернення в свої покої. Ні. У мене були інші плани. Через хвилину…

Я поправив одяг, провів рукою по волоссю, перевірив зброю і приховану Карту, почекав, поки не стихне скажене биття пульсу.

Люк отримав свої рани в битві біля Замку Чотирьох Світів, борючись зі своїм колишнім другом і союзником Далтом, найманцем, сином Осквернительниці. Далт мало що для мене значив, крім можливої перешкоди, так як він тепер, здавалося, служив господареві Замку. Але навіть роблячи знижку на будь-яку різницю в часі, яка, ймовірно, була не така вже й велика, я побачив його досить скоро після сутички з Люком. І цей факт, здавалося б, підтверджував, що коли я добрався до нього за допомогою Карти, він знаходився в Замку Чотирьох Світів.

Добре.

Я спробував знову згадати кімнату, в якій застав Далта. Спогад виявився вельми мізерним. Який мінімум даних вимагався Лабіринту для роботи? Я згадав кладку кам"яної стіни, обриси невеликого вікна, шматочок витертого гобелена на стіні, розкиданий по підлозі очерет; коли Далт рушив, в поле зору потрапила низька лава і табурет, а над ними — тріщина в стіні і жмут павутиння…

Я сформував як можна більш чіткий образ. І побажав перенестися туди. Я хотів опинитися в тому місці…

І опинився.

Я швидко обернувся, поклавши долоню на руків"я меча, але окрім мене в приміщенні нікого не виявилося. Я побачив ліжко і шафу, невеликий письмовий стіл, скриню — речі, які не потрапили в поле мого зору під час того короткого візиту я це приміщення. За вікном сяяло світло дня.

Я перетнув кімнату, підійшовши до єдиних дверей, і довгий час стояв там, прислухаючись. По той бік дверей була лише тиша. Я ледь прочинив двері і виглянув у довгий порожній коридор. Потім я розкрив їх ширше. Прямо навпроти дверей розташовувалися сходи, що ведуть вниз. Зліва глуха стіна. Я вийшов у коридор і зачинив двері. Куди піти — вниз або направо? По обидва боки коридору розташовувалися кілька вікон, я пішов до ближнього, яке перебувало праворуч, і виглянув назовні.

Виявилося, що я знаходився у куті прямокутного кріпосного двору, і по боках, ліворуч і праворуч, височіли інші будівлі, з"єднані одна з одною, крім невеликого проходу, який вів в інший двір, де за будівлями прямо навпроти мене піднімалось дуже велика будівля. У дворі внизу було близько дюжини солдатів, розставлених біля різних входів, хоча вони, здається, не знаходилися на своїх постах, а займалися чищенням і ремонтом свого спорядження. Двоє з них були сильно забинтовані. І все ж, більшість, здається, перебували в такому стані, що могли кинутися виконувати службові обов"язки хоч зараз.

У протилежному кінці двору нагромадили дивне сміття, схоже з виду на поламаного повітряного змія, досить великого і дивно знайомого з вигляду. Я вирішив податися по коридору, і пішов паралельно двору, так як це повинно було привести мене в будівлі на протилежній стороні двору і представилася б можливість оглянути наступний двір.

Я рушив по коридору, прислухаючись, чи немає якихось звуків, що вказують на те, що я можу когось зустріти. Поки я пробирався до кута, не вловив нічого, тільки тиша оточувала мене. Там я почекав довгий час, прислухаючись.

Не почувши нічого підозрілого, я завернув за ріг і завмер. Точно так само, як і людина, що сиділа на підвіконні праворуч. На ньому була кольчуга, шкіряна шапка, шкіряні штани і чоботи. На боці висів важкий меч, але в руці він тримав не його, а кинджал, явно займаючись чищенням нігтів. Він виглядав таким же здивованим, як і я, коли його голова повернулась в мою сторону.

— Ти хто? — Запитав він.