Плечі його розпрямилися, він опустив руки, немов збираючись відштовхнутися від підвіконня і встати в оборонну стійку.

Ми обоє перебували в замішанні. Він, здається, стояв тут у караулі. Я не був упевнений, що зможу придумати що-небудь розумне, щоб запевнити його що я свій. І мені не хотілося нападати на нього, щоб не викликати шуму. Це звужувало можливість вибору. Я міг швидко і безшумно вбити його підготовленим заздалегідь заклинанням для зупинки серця. Але я занадто високо ціную життя, щоб розкидати смерть без потреби. Тому, як мені не хотілося витрачати інше припасене заклинання, я вимовив слово, що змусило мою руку мимовільно зробити рефлекторний супроводжуючий жест, і побачив мигцем Логрус, коли його сила запульсувала через мене. Ратник закрив очі і повалився назад на віконну раму. Я поправив тіло, щоб воно не впало, ізалишив його мирно похропувати, все ще з кинджалом у руці. До того ж пізніше у мене може виникнути нагальна необхідність у заклинанні зупинки серця.

Коридор виходив спереду в якусь галерею, ведучу, здавалося, в обох напрямках. Так як я все ще не встиг розгледіти все досконально, то змирився, що доведеться витратити ще одне заклинання швидше, ніж я хотів. Я вимовив слово для додання невидимості, і світ став на декілька тонів темніше. Взагалі-то я хотів ним скористатись трохи пізніше, так як воно гарантовано діяло приблизно хвилин двадцять, а я поняття не мав, де знаходиться шуканий предмет. Але я не міг і дозволити собі йти на ризик. Я поспішив вперед і ввійшов у галерею, яка опинилася порожній.

Однак, дещо я таки розглянув у цій цитаделі. Зі свого спостережного пункту я отримав можливість оглянути наступний двір, який виявився гігантським. На ньому височіла масивнеа будова, помічена мною з самого початку. Це була величезна, міцно складена фортеця, що мала, схоже, тільки один вхід, який добре охоронявся. Я побачив також, що існує і зовнішній фортечний двір, ведучий до високих, добре укріплених стін.

Я залишив галерею і відшукав сходи, майже впевнений, що та величезна будова з сірого каменю і є місцем, де мені треба шукати. Його оточувала аура магії, відчутна усіма клітинами мого тіла.

Я тихо побіг по коридору, звернув, побачив вартового на сходовому майданчику. Якщо він і відчув щось від мого руху, то тільки вітерець, який колихнув його плащ. Я збіг униз по сходах. Біля їх початку знаходився вхід, що вів в наступний коридор наліво. Коридор не освітлювався, а в стіні, що виходила на внутрішній двір, прямо переді мною були важкі оковані залізом двері.

Я поштовхом відчинив їх і пройшов, швидко ступив убік, так як стоячий неподалік вартовий обернувся і попрямував в мою сторону. Я ухилився від зіткнення з ним і кинувся до цитаделі. Зосередження сил, говорив Люк. Так. Чим ближче я опинявся до неї, тим сильніше це відчував. У мене не було часу спробувати обчислити, як впоратися з ними. І до того ж я приніс з собою особистий запас потужності.

Наблизившись до стіни, я різко повернув ліворуч. Потрібно було швидко озирнутися, щоб запастися інформацією. На середині шляху я переконався, що моя здогадка щодо одного входу вірна. До того ж самі нижні вікна розташовувалися не менше ніж в тридцяти футах від землі. Навколо будівлі розташовувалася висока металева огорожа з піками, а з внутрішньої сторони огорожі — рів. Однак, найбільше мене здивувала річ, з будівлею не пов"язана. На протилежному боці, неподалік від стіни лежало ще два великих зламаних змія і три відносно цілих. Цілі змії не походили на купи сміття, тепер схожість дозволила мені правильно оцінити їх. Загалом, це були дельтаплани. Мене так і кортіло оглянути їх ближче, але час невидимості добігав кінця, і я не міг дозволити собі такого відхилення від наміченого курсу. Я поспішив обійти до кінця цитадель і уважно вивчив ворота.

Ворота в огорожі були закритими, а по обох сторонах їх охороняли двоє вартових. У декількох кроках за воротами виднівся підйомний дерев"яний місток, укріплений металевим каркасом і перекинутий через рів. По кутах його розташовувалися великі болти з вушком, а в стіні над ними був внутрішній воріт; воріт ніс чотири ланцюги, що закінчувалися крюками. Я гадав, наскільки важкий цей міст. Двері в цитадель знаходилася в ніші кам"яної стіни глибиною приблизно в три фути; вона була високою, окутою, і, схоже, здатна була витримати удари тарана.

Я підійшов до воріт огорожі і вивчив їх. Ніякого замку немає, просто вручну відкривається металевий засув. Я міг відкрити їх, пробігти, стрілою пролетіти через міст і опинитися біля великих дверей перш, ніж з"являться вартові і проявлять інтерес до того, що тут відбувається. З іншого боку, враховуючи природу цієї фортеці, вони цілком могли отримати інструкції щодо можливості неприродного нападу. Якщо так, то їм не знадобиться мене бачити, якщо вони швидко відреагують і заженуть мене у кут дверної ніші. А у мене склалося таке враження, що важкі двері аж ніяк не залишені незамкненими.

Я поміркував кілька митей, згадуючи свої заклинання. А також ще раз перевірив місцезнаходження шести-восьми інших ратників у дворі. Ні один з них не перебував дуже близько, ні один не рухався в цьому напрямку.

Я тихо підійшов до вартових і поклав Фракіра на плече стоячого зліва, наказавши швидко придушити. Потім три швидкі кроки направо, і я вдарив іншого часового з лівого боку по шиї ребром долоні. Я схопив його під пахви, не давши виникнути шуму від падіння, і опустив його на зад, притуливши спиною до огорожі праворуч від воріт. Однак позаду почувся-таки брязкіт піхов іншого ратника об огорожу, коли він осів, схопившись за горло. Я поспішив до нього, опустив його тихенько на землю і зняв Фракіра. Швидкий погляд навколо показав, що решта ратників не дивилися в цьому напрямку.

Прокляття.

Я відімкнув ворота, прослизнув за них, закрив і замкнув їх за собою. Потім поспішив через міст і озирнувся. Двоє найближчих ратників рухалися тепер сюди. Отже, мені необхідно було зробити ще один вибір. Я вирішив подивитися, наскільки важким може виявитися стратегічно більш виграшний варіант.

Присівши навпочіпки, я схопився за найближчий кут моста. Рів, через який перекидався міст, здавався приблизно дванадцяти футів глибиною і майже вдвічі більшим у ширину.

Я почав випрямляти ноги. З біса важкий, але споруда зарипіла, і сторона, за яку я тримав, піднялася на кілька дюймів. Я коротку мить потримав її в такому положенні, регулюючи дихання, потім спробував ще раз. Знову скрип і ще кілька дюймів. Знову… Долоні мої страшно боліли в тих місцях, де в них врізалися краї, руки, здається, повільно виходили з суглобів. Коли я випрямив ноги і напружився, піднімаючись з ще великим зусиллям, то прикинув, скільком людям не вдалося добре задумане підприємство через раптову проблему, що виникає нижче спини. Вважаю, це ті, про кого ніхто ніколи не чув. Серце моє калатало так, немов заповнювало всі груди. Кут моста знаходився тепер у футі над землею, але лівий край все ще стикався з нею. Я знову напружився, відчуваючи, як у мене з"являються немов за помахом чарівної палички, піт на лобі і пахвами. Вдих… Ривок!

Він піднявся до рівня колін, потім вище. Лівий кут, нарешті, відірвався від землі… Я чув голоси двох підбігаючих стражників, гучні, збуджені голоси. Тепер вони поспішали сюди. Я почав потроху подаватися вліво, тягнучи за собою всю споруду. Коли я це зробив, кут прямо навпроти мене рушив зі свого місця вперед. Я продовжував рухатися. Добре. Кут зліва від мене знаходився тепер на пару футів за краєм рову. Я відчував пекучий біль у руках, плечах і шиї. Трошки далі…

Ратники вже дісталися до воріт, але зупинилися вивчити полеглих вартових. Це добре. Я все ще не був упевнений, що міст не зачепиться і залишиться, якщо я його кину. Він повинен звалитися в рів, або я даремно перетворюю себе в кандидата на дискову хірургію. Ще наліво…

Він почав коливатися в моїх руках, накренився вліво. Я здогадався, що через кілька митейй втрачу над ним контроль. Знову вліво, вліво… майже… Ратники тепер переключили увагу з полеглих вартових на пливучий кудись міст і завозилися з засувом. Через двір до них на підмогу бігли ще двоє, і я почув крики. Ще крок. Тепер ця штука дійсно ковзала. Мені не втримати її… Ще один крок.

Відпускай і назад!