«Смердюче» або «летюче кінське лайно» — це ще одна улюблена фразочка Гладкого Ґева, яку він часто супроводжував звертанням «шановні», вдаючись при цьому до якогось дивного аристократичного акценту — хтозна навіщо.
— Ти ж не збираєшся цього робити? — питаю я, вмить уявляючи собі, як усі наші плани йдуть котові під хвіст, і замість розваг, ми плентаємося за Ніккі, доки вона роздає листівки.
Вона зиркнула на мене. Її погляд чимось нагадав мені маму.
— Звісно ж, ні, дурнику, — відказала Ніккі. — Візьмемо кілька штук, розкидаємо навколо, ніби люди самі їх позбулись, а решту пожбуримо в смітник.
Ми всі засміялися. Нема нічого кращого, як утнути щось недозволене і при цьому ще й перехитрувати дорослого.
Ми порозкидали листівки, пожбурили сумку геть і пішли розважатися. «Орбітальний політ» (це було супер
Ми їли гот-доґи, а Гладкий Ґев з Ніккі намагалися виловити гумових каченят і на власному досвіді дізналися, що приз, який отримуєш, не завжди такий, котрого хочеш, а потім заходилися сміхом і кидали одне в одного своїх маленьких недоладних плюшевих звірят.
Ми й не помітили, коли почало вечоріти. Запал і адреналін потроху випаровувалися, натомість я розумів: у мене залишилось обмаль грошей, хіба що на два-три атракціони.
Я запхав руку до кишені, збираючись витягти гаманця. Серце підстрибнуло мені до горла. Гаманця не було.
— Дідько!
— Що таке? — запитав Гоппо.
— Гаманець. Я його загубив.
— Упевнений?
— Упевнений, хай йому чорт.
Та я про всяк випадок перевірив ще й іншу кишеню. Обидві порожні. Дідько.
— Де ти бачив його востаннє? — поцікавилася Ніккі.
Я намагався пригадати. Я знав, що гаманець був у мене після останнього атракціону, бо я перевіряв. До того ж опісля ми купляли гот-доґи. Я не брав квитка на гру «Спіймай каченя», тому…
— Біля ятки з гот-доґами.
Ятка з гот-доґами розташовувалася по інший бік ярмарку, у протилежному від «Орбітального польоту» і «Метеорита» напрямку.
— Дідько, — повторив я.