Як на мене, то було занадто. Хай там як, але хтось доклав зусиль, аби придбати цей подарунок, запакувати його і принести сюди. Але на той час від сонця і надміру солодощів Гладкий Ґев уже встиг добряче розгарячитися. Як, зрештою, і всі ми.

Скривившись, він кинув відерце з крейдою.

— Начхати. Ходімо пограємо з водяними пістолетами.

Усі підвелися. Я пропустив друзів уперед, швиденько нахилився, схопив шматочок крейди і кинув до кишені.

Я ще не встиг розігнутись, як почув удар і крик. Я миттю обернувся. Не знаю, що я сподівався побачити. Можливо, як хтось упустив щось на землю або через що-небудь перечепився.

Я не відразу докумекав, що трапилося. Отець Мартін лежав на спині поміж розкиданих навколо пластянок, тарілок та розбитих пляшечок із соусами та спеціями. Він притискав руку до носа й видавав якісь дивні протяжні звуки. Над ним, занісши кулак для удару, нависала висока розпатлана постать у шортах і подертій футболці. Мій тато.

Святий Боже. Мій тато поклав на лопатки отця Мартіна.

Я стояв, заціпенівши від шоку, а тато різким гортанним голосом сказав: «Якщо ви ще раз скажете щось таке моїй дружині, присягаюсь, я…»

Останні його слова я не почув, бо якраз тієї миті батько Гладкого Ґева відтягнув мого тата вбік. Хтось допоміг отцеві Мартіну підвестися. Він розчервонівся, а з носа йому юшила кров. Його білу колоратку поцяткували червоні плями.

Він тицьнув пальцем у моїх батьків.

— Бог їм суддя.

Тато знову кинувся до нього, але батько Гладкого Ґева міцно його тримав.

— Облиш його, Джоффе.

Поруч промайнуло щось жовте, і я збагнув, що то Ніккі пробігла повз мене. Вона підійшла до свого батька і взяла його за руку.

— Ну ж бо, тату. Ходімо додому.

Він відштовхнув її руку так різко, що вона навіть легенько похитнулася. Вийняв носовичок, витер носа і звернувся до мами Гладкого Ґева:

— Дякую, що запросили, — сказав він і незграбно зайшов до будинку.

Ніккі озирнулась на гостей у саду. Мені хотілося думати, що її зелені очі зустрілися з моїми, що поміж нас проскочила іскорка порозуміння, та насправді, гадаю, вона озирнулася, воліючи з’ясувати, хто з присутніх помітив ту шарпанину, — усі, звісно ж, — а тоді обернулась і рушила за своїм батьком.

На хвильку здалося, ніби все навколо спинилося. Рухи, розмови. А тоді батько Гладкого Ґева сплеснув руками і гукнув добродушно:

— Отож, хто ще бажає велетенську сосиску?