Мама з татом придбали цю «недобудову», коли я був іще дуже малий, — десь вісім років тому, — і, судячи зі стану будинку, його ще добудовувати й добудовувати. Основні кімнати були придатні для проживання, але в коридорах і в кухні стіни зоставалися голі (тільки потиньковані) й не було навіть однісінького килима.

Нагорі розміщувалася старезна ванна кімната. Доісторична емальована ванна, заселена здоровецьким павуком, умивальник, який протікав, і стародавній унітаз із ланцюжком для зливу води. І ніякого душу.

Дванадцятирічним хлопчаком я до смерті соромився своєї домівки. У нас навіть не було електричного опалення. Татові доводилося рубати надворі дрова, приносити їх у будинок і розпалювати камін, наче ми жили в клятому Середньовіччі.

— Коли ми вже нарешті добудуємо дім? — питався я час від часу.

— Будівництво забирає багато часу і коштів, — відповідав тато.

— Хіба в нас немає коштів? Мама ж працює лікарем. Гладкий Ґев каже, що лікарі заробляють купу грошей.

Тато зітхнув.

— Ми вже говорили про це, Едді. Глад… Ґевін не знає всього на світі. Не забувай також, що моя робота не така високооплачувана, як в інших, і часом непостійна.

Не раз мені ледь не зривалося з язика: «То чому ти не знайдеш собі кращої роботи?» Але ці слова страшенно засмутили б тата, а я цього зовсім не хотів.

Я знав, що він частенько почувався винним, бо заробляв менше, ніж мама. Поміж статтями, які він писав для часописів, тато намагався написати книжку.

— Усе зміниться, коли моя книжка стане бестселером, — іноді казав тато, всміхаючись і підморгуючи. Він удавав, ніби жартує, але я думаю, що в душі він щиро в це вірив і сподівався, що одного дня таке справді станеться.

Але не сталося. Хоча батько був близький до успіху. Я знаю, що він надсилав свій рукопис різним агентам, а один із них навіть ненадовго зацікавився його романом. Та чомусь нічого з цього не вийшло. Можливо, йому б пощастило, якби не хвороба. Як воно завжди буває, коли недуга почала роз’їдати його мозок, найперше вона проковтнула те, що він любив найдужче, — його слова.

Я вгризся у своє морозиво.

— Я ще не думав про подарунок, — сказав я до Гоппо.

Я збрехав. Я думав про подарунок, наполегливо й довго. З подарунком для Гладкого Ґева завжди виникали труднощі. Він мав усе, що завгодно, і знайти для нього подарунок, який би йому сподобався, було ой як нелегко.

— А ти? — запитав я.

Він знизав плечима.

— Ще не знаю.

Я змінив тему.

— Твоя мама піде на вечірку?