— Тебе осудять! — шаленіла Марґарет Вайт. — Я вмиваю руки! Я намагалася!

— Пілат казав те саме, — сказала Керрі.

Мати пішла. За хвилину Керрі побачила, як вона віддаляється стежкою й переходить дорогу, прямуючи на роботу.

— Мамо, — тихо сказала Керрі й притулилася лобом до скла.

Із «Вибуху з тіні» (стор. 129):

Перш ніж перейти до детальнішого аналізу самого Випускного, буде корисно підсумувати те, що ми знаємо про особистість Керрі Вайт.

Ми знаємо, що Керрі була жертвою релігійної манії своєї матері. Знаємо, що вона володіла латентним даром телекінезу. Знаємо, що цей так званий «дикий дар» — спадкова ознака, зумовлена геном, рідкісним і зазвичай рецесивним. Ми підозрюємо, що здатність до телекінезу за природою може бути пов’язана з роботою якихось залоз. Ми знаємо, що Керрі принаймні один раз продемонструвала свої здібності в дитинстві, коли відчула на собі крайній ступінь провини й стресу. Ми знаємо, що другий випадок крайнього ступеня провини й стресу стався через інцидент зі знущаннями в душовій. Висувалася гіпотеза (а саме Вільямом Тронбері й Джулією Ґівенс із Берклі) про те, що відродження здатності до телекінезу було спричинене як психологічними факторами (тобто реакцією інших дівчат і самої Керрі на її першу менструацію), так і фізіологічними (тобто початком статевого дозрівання).

Нарешті, ми знаємо, що на Випускному виникла третя стресова ситуація, що спричинила жахливі події, про які ми мусимо повести мову далі. І починати треба з…

(я не нервую я зовсім не нервую)

Трохи раніше Томмі був приніс її букетик, і тепер вона сама пришпилювала його до плеча сукні. Звісно, поруч не було мами, котра б зробила це за неї й пересвідчилася, що він сидить на своєму місці. Мама замкнулася в капличці й просиділа там останні дві години, промовляючи істеричні молитви. Її голос наростав і опадав у страхітливому неоднорідному ритмі.

(шкода мамо але мені не шкода)

Упоравшись і вдовольнившись результатом, вона опустила руки й тихо постояла якусь хвильку, заплющивши очі. В оселі не було жодного дзеркала в повен зріст

(марнота марнота все марнота)

але їй здавалося, що все добре. Так мало бути. Вона… Вона знову розплющила очі. Годинник із зозулею, придбаний за купони на знижку, показував сім десять.

(він має прийти за двадцять хвилин)

А чи прийде?

Може, все це просто багатошаровий жарт, фінальний удар, останній штрих: щоб вона до глупої ночі лишилася сидіти вдома у своїй випускній оксамитовій сукні з її принцесиною талією, джульєттиними рукавами й простою прямою спідницею — і з чайними трояндами, приколотими до лівого плеча.

А з іншої кімнати піднімалося:

— …на святій землі! Ми знаємо, що ти закличеш Око, Яке Стежить, страхітливе Око з трьох часток, і звук чорних труб. Ми всім серцем каємося…

Керрі вважала, що навряд чи хто зміг би зрозуміти, якої нелюдської хоробрості їй коштувало примиритися з такою можливістю й лишитись уразливою перед страхітливими альтернативами, які міг явити сьогоднішній вечір. Сценарій, у якому Томмі просто не прийшов би по неї, був далеко не найгіршим. По правді, вона потайки прагнула цього й думала, що було б найкраще, якби…