— О Господи, — розкотисто проголошувала мама, закинувши голову назад, — допоможи цій грішній жінці, що стоїть поруч мене, побачити гріховність її днів і шляхів. Вкажи їй, що коли б вона утримувалася від гріха, то Прокляття Крові ніколи б її не зачепило. Можливо, вона скоїла Гріх Розпусних Думок. Можливо, вона слухала музику рок-н-рол по радіо. Можливо, її спокусив Антихрист. Вкажи їй, що це робота Твоїх суворих і добрих рук, і…

— Ні! Відпусти мене!

Вона спробувала зіпнутися на ноги, але мамина рука, міцна й безжальна, як залізні кайдани, присилувала її знову стати навколішки.

— …дай Свій знак, що вона мусить віднині йти прямо й не звертаючи, якщо хоче уникнути страждань у полум’ї Вічної Геєни. Амінь.

Вона звернула блискучі, збільшені очі до доньки.

— А тепер іди до комірки.

— Ні! — Вона відчула, що її подих загусає від страху.

— Іди до комірки. Молися тихенько. Проси прощення за свій гріх.

— Я не грішила, мамо. Це ти згрішила. Ти нічого мені не розказала, і вони сміялися.

Їй знову здалось, що вона побачила спалах у маминих очах, що зник так само швидко й нечутно, як літня блискавка. Мама почала гнати Керрі в бік синього сяйва з комірки.

— Молися Господові, щоб Він змив твої гріхи.

— Мамо, пусти мене.

— Молися, жінко.

— Мамо, я знову накличу каміння.

Мама спинилася.

Здавалося, на мить навіть повітря застигло в її горлі. Тоді рука на шиї Керрі стислася ще сильніше, доки дівчина не побачила перед очима вогнисті червоні цятки й не відчула, як їй запаморочилося й закрутилося в голові.

Мамині збільшені очі запливли в її поле зору.

— Чортове ти поріддя, — прошепотіла вона. — За що мені таке прокляття?

Керрі силкувалася знайти у вихорі думок щось достатньо вагоме, щоб висловити свої муки, сором, ненависть, страх. Здавалося, все її життя звелося до однієї миті цього жалюгідного, розтоптаного бунту. Її очі шалено випнулись, а сповнений слини рот широко розкрився.

— Ти ГІВНО! — закричала вона.