Мама зашипіла, як обпечений кіт.

— Гріх! — закричала вона. — О, Гріх! — Вона почала бити Керрі по спині, по шиї, по голові. Вона пхала й заганяла Керрі до блакитного сяйва комірки.

— Ти КУРВА! — кричала Керрі.

(так так о так зрозуміло як інакше ти могла в неї з’явитись о боже як добре)

Нею крутонуло й штовхнуло до комірки головою вперед, вона вдарилася об дальшу стінку й упала на підлогу напівпритомна. Двері гупнули, ключ крутнувся.

Вона залишилась наодинці з маминим сердитим Богом.

Блакитний вогник освітлював зображення велетенського бородатого Ягве, котрий звергав галасливі маси людей в імлисті провалля над вогненною безоднею, де страхітливі чорні фігури бились у полум’ї вічних мук, а на велетенському вогнистому троні сидів із тризубом у руці Чорний. Він мав тіло людини, але з шипастим хвостом і головою шакала.

Цього разу вона не зламається.

Але вона, звісно, зламалася. На це знадобилося шість годин, але вона зламалася, заплакала й погукала маму, щоб та відімкнула двері й випустила її. Їй страшно хотілося помочитися. Чорний вискалив до неї шакалячі зуби. Його багряні очі знали всі таємниці жіночої крові.

Через годину після того, як Керрі почала гукати, мама випустила її. Керрі ошаленіло метнулася до вбиральні.

Аж зараз, через три години після цього, схиливши голову над швацькою машинкою, як покаянна грішниця, Керрі згадала страх у маминих очах і начебто здогадалася про його причини.

Були й інші часи, коли мама тримала її в комірці чи не цілий день, — наприклад, коли вона вкрала той перстень за сорок дев’ять центів із крамнички «Все по 5 та по 10» або коли мама знайшла ту фотографію Боббі «Флеша» Пікетта під подушкою доньки, — й одного разу Керрі зомліла від голоду й запаху власних випорожнень. Але вона ніколи-ніколи не відказувала мамі так, як сьогодні. Сьогодні вона навіть вимовила слово на «К». Але мама випустила її майже одразу після того, як Керрі зламалася.

Отак. Сукня готова. Вона зняла ноги з приводу й підняла сукню, щоб оглянути. Вона була довга. І страшна. Ненависна для Керрі.

Вона знала, чому мама її випустила.

— Мамо, можна мені піти спати?

— Іди. — Мама не підвела очей від серветки.

Керрі повісила сукню на руку, а тоді глянула на швацьку машинку. Раптом педаль натислася сама по собі. Голка заходила вгору-вниз, блискаючи сталлю за кожним проходом. Котушка смикнулася й мотнулася. Крутнулося бічне колесо.

Мамина голова рвучко піднялась, а очі розширилися. Циклічний візерунок по краю її серветки, дивовижно детальний і водночас настільки ж рівномірний і бездоганний, зненацька порушився.

— Я просто протягнула нитку, — тихенько сказала Керрі.

— Іди спати, — коротко сказала мама, а на дні її очей блиснув страх.