Мама за цей час підійшла до неї, і тепер її долоня майнула в повітрі — тверда, м’язиста й мозолиста від прання долоня. Вона зворотним боком врізалася дівчині в щоку, Керрі впала на підлогу у дверях між коридором і вітальнею й гучно заплакала.

— А Бог створив Єву з ребра Адамового, — сказала мама. Крізь безоправні окуляри її очі здавалися велетенськими й були схожі на м’яко зварені яйця. Вона вдарила Керрі ногою в бік, і та заверещала. — Підводься, жінко. Зайдемо до кімнати й помолимося. Помолимося Ісусу за наші по-жіночому слабкі, нечестиві, грішні душі.

— Мамо…

Ридання не дали їй сказати більше. Прихована істерика вирвалася назовні, криворота й белькотлива. Вона не могла підвестися, не могла прибрати волосся, що впало на обличчя. Могла тільки заповзти до вітальні, хрипко ревучи й схлипуючи. Мама заносила ногу знову і знову. Так вони перемістилися через вітальню до кімнати з вівтарем, що колись була маленькою спальнею.

— І Єва була слабкою, і… повторюй за мною, жінко. Повторюй!

— Ні, мамо, будь ласка, допоможи мені…

Нога пролетіла в повітрі. Керрі закричала.

— І Єва була слабкою, і вона випустила у світ ворона, — продовжувала мама, — і той ворон звався Гріхом, і перший Гріх був Зносини. І наклав Господь на Єву Прокляття, і то було Прокляття Крові. І вигнано було Адама з Євою із Саду Божого у Світ, і побачила Єва, що в неї виріс живіт, бо в ньому з’явилась дитина.

Нога майнула в повітрі й приклалася до Керрі ззаду. Дівчина чухронула носом дерев’яну підлогу. Вони увійшли до кімнати з вівтарем. Там, на столику, накритому вишитою шовковою скатертиною, був хрест. Обабіч хреста стояли білі свічки. Позаду них було кілька власноруч розфарбованих зображень Ісуса і Його апостолів. А справа від столика було найгірше місце з усіх, оселя жаху, печера, в якій уся надія, увесь опір Божій — і маминій — волі згасав без сліду. Двері комірчини розчахнулися. Всередині, під страхітливою синьою лампою, що завжди горіла, висіла репродукція уявлення Дерро про славетну проповідь Джонатана Едвардса «Грішники в руках розгніваного Бога».

— А тоді прийшло друге Прокляття, і то було Прокляття Дітородства, і Єва породила Каїна в крові й поті.

Тоді мама потягла Керрі, котра наполовину йшла, а наполовину повзла, до вівтаря, де вони обидві впали на коліна. Мама міцно стискала її зап’ястя.

— А вслід за Каїном Єва народила Авеля, так і не покаявшись у Гріху Зносин, тож Господь наклав на Єву третє Прокляття, і то було Прокляття Вбивства. Каїн повстав на Авеля й забив його каменюкою. Але й тоді не покаялася Єва, ані її доньки, і в Єві знайшов Лукавий Змій царство розпусти та згуби.

— Мамо! — заверещала вона. — Мамо, прошу, послухай! Я не винна!

— Схили голову, — сказала мама. — Молімося.

— Ти мала мені сказати!

Мама опустила руку на шию Керрі ззаду, і в тій руці відчувалася вага одинадцяти років тягання важких мішків із пранням і перекладання стосів вологих простирадл. Обличчя Керрі з витріщеними очима сіпнулося вперед, і вона з розмахом ударилася лобом об вівтар. На лобі залишився слід, а свічки на вівтарі здригнулися.

— Молімося, — тихо й невблаганно сказала мама.

Керрі схилила голову, схлипуючи й тягнучи носом. Цівка шмарклів маятником звисала з її носа, тож вона їх витерла

(якби мені хто давав монетку за кожен раз як вона змушувала мене тут плакати)

зворотним боком долоні.