— У нас великий будинок. Їй треба було якось кликати мене за стіл. Ну, і що мені тепер робити з цим? — Він указав на випуклість у своїх шортах.

— Під час вечері уявляй мене голою.

— Умієш ти дражнити! — Однак це подобалося йому, і вона про це знала.

Тримаючи Черрі за руку, Даніель повів її назад сходами вниз, і вони зустріли Лауру в коридорі. Вона несла тацю з чотирма горщичками, з яких струменіла пара.

— Вибачте, якщо скоротила вашу екскурсію, однак це не може чекати.

Даніель випустив руку Черрі й підійшов до матері, щоб узяти в неї тацю. Це викликало в дівчини незрозуміле відчуття покинутості, а її впевненості знову наче й не було.

Вечерю накрили в їдальні, і на якийсь час за столом опинилося більше людей. Черрі сиділа навпроти Говарда, а Даніель — навпроти матері. Кожна річ наче випромінювала успіх: столові прибори, склянки й навіть посуд — білий сервіз з акварельними квітами по краях. Майже всю стіну займала величезна сучасна олійна картина, імовірно, така ж дорога, як і все решта в будинку.

— Тадам! — вигукнув Даніель, поставивши тацю із суфле на стіл.

Черрі відразу ж відчула слабкий специфічний рибний запах, який було неможливо ні з чим сплутати. Краб. Вона завмерла. У неї були погані спогади, пов’язані з однією з покупок її мами за знижкою, коли в товару збігає термін придатності. Тоді вона провела майже всю ніч у ванній через нудоту. Запах викликав у Черрі відразу, однак вона вирішила, що впорається. Перед нею поставили страву: пухка хмарка суфле чекала, поки Черрі торкнеться її гостренької верхівки. Вона зволікала так довго, як тільки могла, аж доки всім не накрили на стіл і вони не скуштували перший шматочок. Потім узяла маленьку виделку, міркуючи, що в неї поміститься менше, ніж у ложку, і невпевнено скуштувала. Вона доклала всіх зусиль, щоб не вдавитися, і з острахом подумала про те, як їй упоратися з цією стравою так, щоб її не знудило, і не образити господиню. Вона зупинилася, щоб відпити вина, а потім повільно взяла виделкою ще шматочок, однак Лаура помітила напруження Черрі.

— Усе добре?

Черрі хотіла виправдатися, але здалася.

— Вибачте. Я не люблю крабів.

— Господи, не їж.

— Вибачте… — зніяковіло повторила Черрі. — Від цього мені стає… недобре.

Даніель стукнув себе по лобі.

— Це моя провина. Вибач, Черрі. Мама просила мене перевірити. Я геть забув. — Схоже було, що він розкаюється. — Я думав, усе буде добре.

— Вибач, — промовила Лаура, підвелася й забрала її тарілку.

— Співчуваю, — сказав Говард.

Лаура пішла, щоб віднести тарілку на кухню.

— Це дістанеться Мойсею.