— Що ти планувала отримати Даніеля. Ти обрала його через те, що він має.

Черрі розгнівано стукнула склянкою об стіл. Ця жінка була така обмежена, не готова побачити речі під іншим кутом зору. Їй не подобалося те, що вона хотіла поладнати, стати кращою. Господь дозволив бідним людям думати про гроші, коли їх у них не було.

— Заради Бога. — Вона підійшла до задніх дверей і визирнула надвір. Було темно, але в саду й досі горіло світло.

Засмучена, Лаура спостерігала за нею й не могла далі триматися. Черрі звільнила всі її страхи й тривоги. Її голос тремтів.

— Ти сказала, що ти гарна людина, але ніколи в житті я не чула нічого обурливішого. Ти брехуха, що постійно прикидається й маніпулює іншими. Тебе цікавить тільки одне, і це те, що ти зможеш отримати для себе.

Черрі напружила плечі.

— Ні…

— Ти лише егоїстичний паразит…

— Ні, це не так…

— …і на моє нещастя, так трапилося, що мій син опинився не в тому місці й не в той час, коли прийшов в агентство нерухомості…

— Зупинися… — Черрі затулила вуха долонями.

— …і ти систематично руйнуєш його життя, і навіть твоїй матері соромно називати тебе дочкою…

— ЗАТКНИСЯ!

Крик Черрі завис у повітрі, і якийсь час жодна з них нічого не говорила. Черрі намагалася заспокоїти дихання, контролювати бажання налетіти на Лауру, зірвати самозакоханий, осудливий вираз обличчя з цієї привілейованої жінки. Вона зосередилася на саду, розмірено дихаючи й заштовхуючи назад той гнів, що загрожував затопити її. Тремтячи, вона стиснула долоні в кулаки. Раптом її затопив смуток, відчуття поразки, що могло вивести її з рівноваги. Вона запропонувала Лаурі дружбу, повагу, хотіла навіть, щоб їхні стосунки нагадували матір та дочку, і що отримала натомість? Відмову та ворожість. Вона ніколи не підходитиме. Черрі стражденно поклала руки на вікно й саме тоді побачила це. Просто посеред галявини. Вона знову уважно придивилася, просто щоб переконатися, що не помилилася. Там точно було порожньо, віконне скло зникло.

Вона розвернулася.

— Лауро, мені шкода, що ти й досі так вважаєш, але не думаю, що ти розумієш, що я намагаюся сказати. Ми з Даніелем кохаємо одне одного, — до того, як Лаура почала сперечатися далі, вона поклала руку на дверну ручку. — Не проти, якщо я впущу трохи свіжого повітря? Для мене це трохи важко.

Вона розблокувала розсувні двері й відсунула першу секцію. Потім зробила один крок у дворик. Було прохолодно, але свіжість іще більше загострила її розум, і було в цій темряві щось, що в той момент змусило її нервуватися.

Лаура обережно спостерігала, її серце шалено билося в грудях. Тієї секунди, коли вона закінчила свою тираду, уже пожалкувала про свою імпульсивність. Мовчання Черрі тривожило її, а тепер вона вийшла в сад. Що їй робити? Вона зважила можливість зачинити двері й замкнути їх, але Черрі все ще була надто близько. Вона могла повернутися за півсекунди й встромити ногу у двері — ні, вона ніколи не зможе зачинити їх вчасно. Лаура зробила крок уперед, сподіваючись, що ця дія зможе змусити Черрі теж відступити глибше в сад і подалі від дверей.

Несподівано Черрі розвернулася й повністю розчинила двері, аж до стіни.

— Годі тобі, це прекрасна ясна ніч, — сказала вона й жестом показала Лаурі виходити.