Черрі не хотіла, щоб він їхав. Їй потрібно було більше часу, не варто було роздувати вже й без того палаючий папір. Вона натиснула «3», щоб видалити повідомлення, а потім швидко продиктувала розпізнавачу голосу своє повідомлення. Після цього переглянула історію дзвінків. Угорі списку був дзвінок Лаури, і кількома дотиками вона видалила його. Черрі прокрутила кілька номерів, очевидно, його колег, далі дзвінок від Віла, Говарда, а потім Черрі побачила той дзвінок. Номер був не підписаний, і його було видно повністю. От тільки вона знала його напам’ять, бо жила там. Квартира її матері. Її мати й Даніель розмовляли о восьмій тридцять сім минулого вечора. Вона поспіхом намагалася згадати. Це було якраз тоді, коли вона пішла за вином. Її серце обірвалося. Тож він усе знав чи щонайменше достатньо. Так от чому Даніель не міг поглянути їй у вічі, коли вона повернулася, от чому він віддалився відтоді. І саме тому сьогодні ввечері він збирався зустрітися з Лаурою.
«От тільки цього не буде», — швидко нагадала вона собі. Черрі видалила повідомлення. Вона часто ловила себе на тому, що її мозок найкраще працює під тиском обставин і, розв’язуючи проблеми, починає аж наче гудіти — цього вечора все було так само. Насправді сьогодні на неї зійшло натхнення. Вона була геніальною і, здається,
Черрі відчула дивну приреченість, немовби, зрозумівши, що робити, вона почала цілий ланцюжок подій. Вона ще не знала, якими вони будуть, але якимось чином це дало б їй бажані відповіді.
Однак вона мусила підготуватися, і швидко. Шум води стих, і він одягнеться вже за хвилину. Вона порилася на кухні, схопила два шматки хліба, намазала їх маслом і поклала шматочок шинки та перцю. Налила склянку води й поставила на стіл, щойно він зайшов.
— Ти, напевно, голодний. Мені здалося, тобі потрібно швидко перекусити, особливо якщо після цього ти поїдеш до мами.
Здавалося, його вразила її далекоглядність.
— Дякую. Мій телефон не дзвонив?
Вона похитала головою. Даніель глянув на годинник у кухні, і вона простежила його погляд. Було десять хвилин до одинадцятої.
— Я сказав, що даю їй півгодини. Я поїм, і якщо до цього часу вона не подзвонить, це означатиме, що вона заснула.
Черрі уважно дивилася за тим, як він з апетитом наминав сендвіч. Закінчивши, Даніель стиснув долоні й потягнувся, висловлюючи всю втому важкого дня. Потім він знову взяв телефон, і Черрі перехопило подих: а раптом він подзвонить Лаурі. Однак Даніель поклав його на місце.
— Просто валюся з ніг, — сказав він. — Завтра мені на роботу на шосту.
— Не звинувачую тебе, — сказала Черрі, поставивши його тарілку в посудомийку.
— Вибач, сьогодні з мене нікудишня компанія, правда? — Він позіхнув, відчувши величезне виснаження, яке, здавалося, здивувало його.
— Іди спати, — суворо сказала Черрі. — Я приєднаюся до тебе за хвилину, лише закінчу з цим, — і почала засипати посудомийку сіллю.
Вона навмисно тягнула час, і, коли зайшла до спальні, він, на її задоволення, уже заснув. Черрі привітала себе із сендвічем. Вона додала півтаблетки зопіклону — залишок від тих днів, коли Даніель «помер» і вона вважала, що втратила все, тому не могла заснути. Цього вистачило для того, щоб він міцно заснув, однак препарат був недостатньо сильний, щоб залишити якісь помітні симптоми на ранок. Вона роздробила його й змішала з червоним перцем, а часниковий майонез приховав неприємний смак. Залишалося зробити лише одне. Вона взяла телефон Даніеля, який він поставив на зарядку на столі, відправила повідомлення, а потім видалила запис.
«Вибач, був у душі. Уже виїжджаю».
— Гадаю, саме час розібратися з цим… з розбіжністю поглядів, — почала Черрі. Лаура продовжувала дивитися на неї широко розплющеними очима і, правду кажучи, була схожа на повну ідіотку. Від цього Черрі стало дуже добре на душі. Вона відчула себе важливою, навіть попри те, що була готова запропонувати оливкову гілочку миру.
— Замість того, щоб тобі постійно намагатися позбутися мене, а мені — помститися, — вона побачила, як Лаура напружилася від ледь уловимого визнання її схем, — чому б нам не помиритися до того, як усе вийде з-під контролю?