— Ти отримуєш задоволення, відправляючи мертвих тварин незнайомцям? Ти хоч знаєш, чого це мені коштувало?

— Я справді не розумію, що ти маєш на увазі, Лауро, але мені не подобається твій тон.

— Серіал скасували, а ти… — Вона тремтіла від злості й тицьнула пальцем в обличчя Черрі.

Несподівано Лаура завмерла. Їй хотілося кричати ще дужче, погрожувати, але Черрі аж ніяк не виглядала наляканою чи хоча б знервованою. Її очі були холодні. Крізь Лауру пройшла хвиля тривоги. Вона глибоко вдихнула.

— Що б ти там не робила, яку б вендету не оголосила, я хочу це припинити. Це зайшло занадто далеко. Те, що ти зробила… це абсолютно неприйнятно. Ти злишся на мене, і я розумію чому, але це… Що ж, це геть не те саме.

Черрі мовчки спостерігала за нею. «Можливо, — подумала Лаура, — можливо, вона обмірковує мої слова». Мовчання ставало все довшим. І довшим.

— Бу! — Черрі опинилася прямісінько перед її обличчям.

Лаура хрипло скрикнула й відступила.

— Знаєш, недавно мені дуже не пощастило. Хтось зламав мою сторінку, відправив твіт, і мій бос подумав, що це зробила я. Звільнив мене.

В очах Лаури спалахнула провина, і вона квапливо відвернулася.

— Як воно — втратити роботу, Лауро?

— Ти божевільна, — прошепотіла вона.

— Здається, у тебе теж чорна смуга. Розлучення, серіал… Знаєш, кажуть, біда не ходить одна. Я справді сподіваюся, що це не так.

Лаура витріщилася на неї, обурена, але водночас її накрив первісний страх.

— Ти мені погрожуєш?

— А в тебе й справді звичка бачити в моїх словах найнеймовірніші речі.

— Я знаю, що то була ти.

— Ти нічого не знаєш. І тобі слід бути дуже обережною перед тим, як повторити це знову. Пам’ятай, Лауро. Біда не ходить одна або… Що ж, не будемо забігати наперед.

Черрі розвернулася й пішла геть, і Лаура не могла більше нічого, окрім як спостерігати, тому її відразу ж охопило жахливе відчуття безпорадності.